Хочу вам порадити щось добре. Читаю зараз документальну книжку авторки, що колись мала унікальний досвід і багато років потому написала про це. 1971 року Юліана Кепке в 17-річному віці потрапила в авіакатастрофу – літак впав з 3000 метрів на тропічний ліс. Єдина з усіх пасажирів ця дівчинка вижила, а відтак зі зламаною ключицею і без їжі багато днів йшла через джунглі, поки не вийшла до інших людей. Я нічого не спойлерю, бо вона розповідає про це в першому ж абзаці книжки. А потім починається найцікавіше: розповідь про її дитинство.

Якщо ви в юності, як і я, любили книжки Джеральда Даррела, пригодницькі романи про виживання в джунглях і всяке таке, сміливо рекомендую вам цю книжку. Стільки радості від неї. Батьками авторки були німецькі науковці – зоолог та орнітологиня, що після Другої світової війни поїхали працювати в Перу. Про їхні пригоди та екзотичне дитинство Юліани вона пише так соковито, що відірватися неможливо. Я поки прочитала лише третину, але вже намагаюся не поспішати і розтягувати.

До речі, про досвід Юліани ще знято кілька документальних стрічок, і одну з них зняв Вернер Герцог.

Ця книжка взяла анотацією, в якій йшлося, що історія заснована на реальних подіях

А я таке люблю.

Тут не приходиться думати - віриш чи ні, тут просто опиняєшся у вирі подій, проживаєш життя і миті, які випали на долю авторки Юліани Кепке. Читаєш, уявляєш і хвилюєшся.

Ці рядки Юліана писала у віці 56-ти років, згадуючи, про той день, який змінив її життя.

Їй було 17, коли вона впала з неба.

У грудні 1971 року пасажирський літак летів до міста Ікотос. На його борту було 86 пасажирів і 6 членів екіпажу. Вдарила блискавка і від того загорівся паливний бак.

Усі загинули.

Живою лишилася тільки Юліана.

У момент падіння, літак пролітав над тропічним лісом.

Це історія не лише про виживання. Тут багато про її родину, з членами якої вона нас знайомить, про спілкування, плани на життя, вподобання і мрії.

Це історія про те, як в одну мить все може перевернутися, а світ рухнути на плечі 17-річної дівчини.

Це історія про те, як Юліана зі зламаною ключицею, без їжі, без елементарних речей більше десяти днів пробиралася до людей, а довкола кишіли змії і хижі тварини.

Це історія про бажання вижити. Вижити всупереч. Дійти. Як би боляче не було, дійти до того місця, де буде почуватися в безпеці.

І це історія про те, як їй вдалося вижити.

Вдалося, бо попри трагедію, дівчина з дитинства любила той тропічний ліс.

А починається книжка зі слів: «Багато хто дивується, як-то я досі наважуюся сідати в літак».

Тому це ще й історія про мужність.

Життєствердна, сильна і глибока розповідь.

Історія, за якою знято художній і документальні фільми.

Історія, яка чітко проводить межу між страхом, прийняттям, боротьбою, витривалістю і прагненням вижити.

Непроста книжка, але читалася дуже легко.

Мушу вас попередити - це абсолютно незвичайна історія про таку ж незвичайну дівчину, жінку, людину. Ця книга автобіографічна і якщо відсунути цей факт, то те диво, про яке пише Юліана, може здатися вам вигадкою, художнім романом.

Тільки уявіть: 1971 рік. Мама і 17-річна дочка мають летіти з одного міста в інше літаком, та дівчинці хочеться піти на шкільний випускний і отримати свій табель. Її мати переносить виліт на день пізніше і вони рушають якраз у переддень Різдва. Авіакатастрофа, повністю розтрощений літак і одна-єдина людина, яка вціліла. Так, саме 17-річна Юліана.

Але вижити у аварії - це одна справа, а вижити у глухих, далеких джунглях - інша. Як вдалося юній дівчині виживати 11 днів у джунглях та знайти шлях до людей? Ось тут і варто розказати про дитинство Юліани, що відрізняється від дитинства багатьох інших людей.

Юліана виросла на дослідницькій станції своїх батьків, що були вченими. А вчилася безпосередньо у школі джунглів. У цій книзі вже доросла Юліана розказує і про свої ранні роки у тропічних лісах, саму авіакатастрофу, ті страшні 11 днів у хащах наодинці із природою, свій шлях до науки і цілі, які вона ставила у житті.

Книга невелика, але яка ж вона цікава - просто не передати ніякими словами та описами. Потрібно самому зануритися у цей дивовижний світ, яким так сміливо поділилася Юліана.
Автобіографічна книжка вийшла у 2011, а українською вийшла нещодавно.
Історія, яка варта вашої уваги.

Це історія жінки, що впала з неба.. В буквальному сенсі цього слова. Юліана - єдина виживша в авіакатастрофі. Вона вижила не просто в самій катастрофі, вона перемогла в боротьбі за життя із тропічним лісом, яка тривала цілих 11 днів. І певно жодна інша дівчина б не перемогла в цьому марафоні за життя, посеред недоторканого лісу що кишить хижаками. Але Юліана була майже дитям лісу, адже не один рік провела з батьками в тих лісах, поки вони вивчали ліси, тварин, птахів.

Ці ліси стали для неї чимось більше, чим місцем роботи її батьків, вони стали її домівкою. Тож не дарма будучи уже дорослою робила все, аби зберегти їх станцію Пангуану недоторканою, вберегти від нищівної сили людства.

Але поряд з історією дивовижного випадку, життям в лісах, авторка розповідає про батьків. Про мати, яку вона втратила в тій жахливій катастрофі, про батька що не зміг змиритися із втратою дружини і не зміг жити разом із донькою, яка вижила.

Та не зважаючи на все це, книга переповнена любов'ю як до батьків, так і до лісу, до рідних та чужих людей, які допомогли в важку хвилину і звісно ж до чоловіка. В ній багато добра та гарних, надійних людей. А також вона про те, що інформація подана журналістами не завжди є правдою, а інколи навіть повною їх фантазією, а нашумівші історії перестають бути чимось особистим, а стають надбанням народу.

Що ж, це той рідкісний момент, коли автобіографічна книга мені сподобалася, була цікавою і читалася легко та швидко. Тепер черга за фільмом знятим за цією історією, під час якого Юліана повернулася на місце трагедії і розповідаючи про свої 11 днів у лісі, наче знову пережила все те і змогла відпустити той внутрішній біль, що не відпускав.

Повірте вас чекає вражаюча історія що видається чимось нереальним, але вона справжня і від того ще більш вражає.