“Цитадель” стала третьою книжкою Арчибальда Кроніна, яку я прочитала. І поки що вона на 3 місці, якщо складати ТОП-3. На першому, якщо цікаво - “Замок капелюшника” (https://t.me/npzbvnkngchtn/9968), на другому - “Зорі дивляться вниз” (https://t.me/npzbvnkngchtn/8210).

Ні, книжка насправді дуже хороша. Просто лікарська тема - не зовсім моя. А ще Кронін - сам був лікарем, і в романі він трохи захопився медичними деталями, описами хвороб і методами їхнього лікування. Через це мені місцями було нуднувато. Але в цілому роман ок - і взагалі його вважають чи не головним у автора.

Це книжка про молодого лікаря, який приїжджає на свою першу практику у віддалене містечко, сповнений ентузіазму і захоплений професією. Швидко стикається з корупцією і непрофесіоналізмом інших лікарів, які зі звички, задля наживи, або просто від ліні прописують зайві ліки, і роблять ще багато різного. А він, новенький і недосвідчений, постає перед дилемою - стати таким самим, чи бунтувати і втратити роботу і можливо усю подальшу кар’єру.

Ну і далі 400 сторінок героя кидає від ідеалізму до пофігізму і бажання наживи. Змінює місця роботи, оточення і принципи. Про це власне і книжка - про виклики, з якими стикнувся лікар впродовж кар’єри, як він це сприймав, як у нього були справи з совістю, і як це сприймала його молода дружина.

Нарешті я побачила у Кроніна не чорно-білого героя, а живу реалістичну людину, з сумнівами і ваганнями, яка змінюється під впливом обставин і бажань. І таку саму живу його дружину. І це було прекрасно.

Без спойлерів тут особливо не розпишеш, тому відгук буде короткий. Коротше, книжка в цілому зайшла. Якщо добре сприймаєте медичні теми - вам взагалі має сподобатися. Але якщо обираєте, з якої почати читати Кроніна, краще візьміть “Замок капелюшника”.

А я просто радію, що маю ще 4 непрочитані книжки цього автора. Але читати Кроніна треба дозовано, тому поки не чіпатиму, хай це буде “на новий рік” )

І одненьку цитату ще лишу - як приклад, як автор змальовує образи персонажів:

“Вона мала вигляд жінки заможної, доглянутої, яка не дозволить і пальцем торкнутися без належного огляду кутикули”.

Сократ казав: «всі люди смертні». Епікур же стверджував, що за своєю природою всі люди потребують щастя. І чим більше людина усвідомлює свою смертність, тим більше вона прагне щастя, радості, спокою в межах часу, який їй відведено на цій землі.

Попри те, що про щастя висловився вже кожен зі смертних, так само кожен з нас досі його шукає. Але віднайти може той, хто розуміє одну просту річ: щастя — це мистецтво, яке потребує постійної практики. А страждати чи не страждати — завжди залежить від нашого власного вибору. Саме цьому присвячена нова книга сучасного англійського філософа Дж.Селларса "Уроки стоїцизму. Епікур та мистецтво жити щасливо"🌟

В ній ви:

▪️відкриєте для себе стоїцизм як терапію для розуму, а його представників як надихаючих наставників;

▪️зрозумієте свої емоції та навчитесь ними керувати;

▪️осмислите стосунки з навколишнім світом і своє місце в ньому;

▪️розберетесь в стосунках з іншими людьми.

І головне, дослідження філософії стоїцизму завдяки цій книзі стане вашою турботою про свою душу, якої так прагнув Сократ, адже на його думку це і є шлях до омріяного щастя.

Колись одна ця фраза почала сильно змінювати моє мислення та життя, і звучить вона так:

"Твої думки стають твоїм життям".

Сенс цього вислову в тому, що навіть одна якась думка вже впливає на наші дії/вчинки, ті ж у свою чергу поступово формують характер людини, а вже він витворює її долю, тобто саме наше життя. Все велике завжди починається з чогось малого.

Вихідна фраза належить філософу-стоїку Марку Аврелію, автору «Наодинці з собою», в якому він виступає в ролі наставника для всіх, хто шукає себе й прагне до саморозвитку. Проте це не нудний вчитель з купою правил, а жива та близька нам в своїх радостях й турботах людина. Зі своїми зізнаннями в коханні, порадами щодо книг та вправ для красномовства. А ще з розповідями про подорожі, вино, погоду, словесними іграми й тонким гумором. Саме цього варто очікувати і від нової книги (https://apriori-publishing.com/product/listuvanna-z-nastavnikom) цього мислителя.

Чудова книжечка на пару вечорів або на вихідний. Вишуканий англійський гумор, талант автора творити комічні ситуації плюс безперечний талант перекладачки подати все українською.

За чітко виписаним карколомним сюжетом - це не сюди, сюди за смішними історіями, що постійно трапляються з молодим і багатим лондонським аристократом, який весь час має допомагати друзям і родичам вирішувати їх проблеми. Він має слугу Дживса - ідеального менеджера з талантами аналітика, який допомагає все "розрулити". А ще має друга, який постійно закохується, і звалює свої проблеми на інших, абсолютно не турбуючись про те, що комусь це може не подобатися.

Хоча усім подобається , і в кінці ситуація розв'яжеться так, що змусить вас реготати вголос.

Іду замовляти другу частину

Ця книжка читалася довго: по-перше, як сам стиль написання, так і життя, описане авторкою, не передбачає поспіху, а по-друге, хотілося розтягнути процес, бо книжка так чудово написана й настільки майстерно перекладена, що читати її - просто задоволення.

Якщо коротко, то весь зміст - це довга шведська ілюстрація до українського прислів'я про те, що чоловік, звісно, у сім'ї (чи стосунках) - голова, а жінка - таки ж шия . Дуже яскраві жіночі образи в трилогії, які рухають сюжет, заплітаючи інтриги, повертаючи події в потрібному їм напрямку.

Починається все з персня, з яким старий генерал Левеншельд не хоче розлучатися навіть в могилі. Перстень, звісно, викрадуть, і нещастя переслідуватимуть кожного, хто до нього хоч якось буде причетним.

А ще текст ніби й простий, але з такою тонкою, ледь помітно накинутою павутинкою гумору та іронії, що іноді здається, що це ти сам її вигадав, а от авторка щиро захоплюється тими чи іншими чеснотами героїв. А тоді ти собі кажеш: та ні, стоп, вона ж просто глумиться над цим .

А загалом це книжка про життя, про стосунки, про те, що розум і добро зрештою перемагають)