На "Замок капелюшника" у мене пішов тиждень, а за відчуттями - наче прожила з героями додаткові кілька років. Кронін вміє затягнути читача на свою територію, створити повне відчуття присутності і тримати там, поки не дочитаєш )

Це роман про батька-психопата й аб'юзера з манією величі і роздутим его. Абсолютного монстра і самодура, без жодних принципів і норм. Який сам собі протирічить, експлуатує всю сім'ю і ніколи не визнає жодної провини.

Та про його сім'ю, яка в усьому цьому живе: і залежно від сили особистості, хтось намагається вибратися, хтось змирився. Але врешті майже в усіх різною мірою відчувається зараження цією монструозністю - бо важко лишитися нормальною людиною, коли десятиліттями перебуваєш в цьому абсурді, пеклі й несправедливості. Особливо, коли це дитина, яка зростає у такому вихованні.

Чого не вистачило: розвитку персонажів. Хороші лишаються хорошими, погані - поганими, герой - психопатом. В якийсь момент його жорстокість вже перестає вражати (але бісити все одно продовжує). Мені здається, якби додати йому дрібку людського, було б цікавіше.

Але це типова риса Кроніна - негативні персонажі у нього завжди вчиняють погано, позитивні - добре, і так здебільшого триває до кінця.

І ще мені було б цікаво прочитати, яким чином герой став таким - точно не на рівному місці, точно щось його таким теж зробило. Але про це в романі ані слова.

В цілому ж книжка офігенна, потужна, моторошна, кінематографічна і талановита. А фінал мене просто розтоптав і знищив 🤯🤯🤯.

Інколи хочеться такої сімейної саги на 600 сторінок, щоб в ній сховатися і потім ще думати про цю історію якийсь час, бо вона не відпускає. Книжки Кроніна для такої мети пасують ідеально.

P. S. До речі, подумалося ще таке - про назву. Багато хто пам'ятає цю книжку за російським перекладом, там вона називалася "Замок Бровді". Українською - як в оригіналі - "Замок капелюшника". Різниця в одному слові, але насправді вона колосальна.

Герой пишався своїм прізвищем та родом, і навпаки - трохи соромився і посміювався, що мовляв, аж така велика людина заробляє на життя продажем капелюхів. Для нього "капелюшник" був фактично матюком. Тому звучить це десь так:

"Замок (великого і могутнього) Бровді"

"Замок (простого торговця з роздутим его) капелюшника".

Тобто перша версія перекладу звеличує героя-аб'юзера, а друга - фактично ставить на місце :)

Не дивуюся, що росіяни обрали перший варіант 🙂

“Цитадель” стала третьою книжкою Арчибальда Кроніна, яку я прочитала. І поки що вона на 3 місці, якщо складати ТОП-3. На першому, якщо цікаво - “Замок капелюшника”, на другому - “Зорі дивляться вниз”.

Ні, книжка насправді дуже хороша. Просто лікарська тема - не зовсім моя. А ще Кронін - сам був лікарем, і в романі він трохи захопився медичними деталями, описами хвороб і методами їхнього лікування. Через це мені місцями було нуднувато. Але в цілому роман ок - і взагалі його вважають чи не головним у автора.

Це книжка про молодого лікаря, який приїжджає на свою першу практику у віддалене містечко, сповнений ентузіазму і захоплений професією. Швидко стикається з корупцією і непрофесіоналізмом інших лікарів, які зі звички, задля наживи, або просто від ліні прописують зайві ліки, і роблять ще багато різного. А він, новенький і недосвідчений, постає перед дилемою - стати таким самим, чи бунтувати і втратити роботу і можливо усю подальшу кар’єру.

Ну і далі 400 сторінок героя кидає від ідеалізму до пофігізму і бажання наживи. Змінює місця роботи, оточення і принципи. Про це власне і книжка - про виклики, з якими стикнувся лікар впродовж кар’єри, як він це сприймав, як у нього були справи з совістю, і як це сприймала його молода дружина.

Нарешті я побачила у Кроніна не чорно-білого героя, а живу реалістичну людину, з сумнівами і ваганнями, яка змінюється під впливом обставин і бажань. І таку саму живу його дружину. І це було прекрасно.

Без спойлерів тут особливо не розпишеш, тому відгук буде короткий. Коротше, книжка в цілому зайшла. Якщо добре сприймаєте медичні теми - вам взагалі має сподобатися. Але якщо обираєте, з якої почати читати Кроніна, краще візьміть “Замок капелюшника”.

А я просто радію, що маю ще 4 непрочитані книжки цього автора. Але читати Кроніна треба дозовано, тому поки не чіпатиму, хай це буде “на новий рік” )

І одненьку цитату ще лишу - як приклад, як автор змальовує образи персонажів:

“Вона мала вигляд жінки заможної, доглянутої, яка не дозволить і пальцем торкнутися без належного огляду кутикули”.

«До цієї невеликої за розміром книжки увійшли два романи Реймона Радіґе, котрий, до слова, прожив усього лише 20 років, але зумів написати твори, які підкорили серця багатьох читачів

Отож, мова піде про романи "Диявол у плоті" і "Бал у графа дʼОржеля".

Ці історії можуть здатися гострими, місцями черствими, але вони однозначно запам’ятовуються своєю тонкістю.

Автор яскраво і правдоподібно піднімає тему перелюбу. Але робить це в доволі прямій манері і свого часу отримує багато критики, оскільки питання звучало гостро.

Приміром, у першому романі ми бачимо доволі амбітного молодого хлопця, якому 16 років, але він зачастив до заміжньої жінки. У них свого роду роман, доки чоловік цієї жінки на фронті.

І оте протирічне відчуття, коли наче б розумієш, що автор велику увагу приділяє звʼязку неповнолітнього з дружиною солдата, тим самим зобразивши стосунки в тилу, додає твору гостроти.

Романи написані простою мовою і читаються дуже швидко. Є в тих простих описах і коротких діалогах глибина, показана суть людини, її характер і світобачення.

Твори певною мірою неоднозначні і тут важко стати на чийсь бік, але мені страшенно подобається оця двоякість, коли читаєш і розумієш, що кожна ситуація має різні точки зору, а люди мають слабкості.

Тут не про те, що правильно, а що ні, не про однобокі ситуації, а про суть певних дій і вчинків, які зрештою мають вплив на подальші події.

Романи гострі і глибокі. Запам’ятовуються своєю подачею і думками, які виникають під час читання».

Друга книга саги «Памʼять, Скорбота і Шип» починає набирати більших обертів💃🏻

Сюжет розвивається швидше і динамічніше, зʼявляються розгадки таємниць, нові цікаві герої і розкриваються деякі секрети минулого🗡

Автор все ще дуже майстерно будує сюжет книги, з цікавими поворотами і неочікуваними подіями. Ну і я просто обожнюю Теда Вільямса за створений ним світ: такий комплексний, такий захоплюючий, такий цікавий і такий реальний🤌🏻 Це просто ідеальна книга для приємного ескапізму.

Тут ще більше ідей, які Мартін запозичив для своїх книг (екранізованих в «Гру Престолів») наприклад, прототип Варіса з своїми пташечками. Та і принцеса Міріамель мені схожа на Арью і Сансу одночасно😅

Не хочу більше розповідати, щоб не видати спойлери, але дуже дуже надіюсь що скоро буде переклад заключної частини цієї чудової саги від @apriori.lviv

🖤 Книгу переклала з англійської Олена Волосевич.

🖌 Обкладинка Марії Білінської.

"Замок капелюшника" – це історія про Джеймса Броуді, який є жорстоким, зверхнім, цинічним, гордим, самозакоханим та авторитарним чоловіком.

Сюжет роману вражає своєю непередбачуваністю та емоційною напруженістю, а перипетії життя головних героїв будуть тримати вас в захопленні до останньої сторінки.

Кронін вдало вписує в сюжет роману елементи глибокої психологічної та етичної драми, висвітлюючи моральні принципи та внутрішню боротьбу героїв. Він досліджує теми любові, зради, гордості та розчарування, створюючи зворушливий портрет людської природи.

Автор майстерно створює живописні образи своїх героїв, він так яскраво описує кожну деталь інтер’єру, кожну деталь місцевості, що здається ніби ви переноситесь туди і є частиною цієї історії.

Я обожнюю Кроніна і скуповую всі його книги не читаючи анотації. Я точно знаю, що отримаю неймовірну насолоду від їх читання.

Ця книга для мене 10 з 10 і вона, звичайно, потрапляє на поличку улюблених і найкращих прочитаних.