Чотири вершники Апокаліпсиса.

Іспанський письменник Вісенте Бласко Ібаньєс, найбільше відомий у нас за твором «Кров і пісок», а також його голлівудською екранізацією, під час Першої світової жив у Парижі й там написав свій роман, що став усесвітньо відомим. Уперше опублікований у 1916 році, у розпал Великої війни, він розповідає історію двох родин: француза Денуає та німця фон Гартротта, одружених на двох сестрах, дочках аргентинського землевласника. З початком воєнних дій родичі опиняються у протилежних таборах. Із допомогою образів вічних супутників людства, чотирьох вершників Апокаліпсиса – Моровиці, Війни, Голоду і Смерті – автор описує настрої суспільства й те жахіття і спустошення, у яке поринула тогочасна Європа. І попри яке на її полях смерті відроджується непереможне прагнення жити.

«Перстень Левеншельдів», «Шарлотта Левеншельд» і «Анна Сверд».

Стрижень цього панорамного твору – це дивовижна й загадкова історія персня, що належав генералові Левеншельду. З цією коштовністю химерно пов’язані долі членів шляхетського роду Левеншельдів і тих, хто нею тимчасово володів. Крізь усі частини трилогії червоною ниткою проходить думка про неминучу кару за скоєне зло, перемогу добра над злом і торжество любові.

Трилогія охоплює період від першої половини XVIII століття до початку шістдесятих років XIX століття. Оповідь відзначається крутими поворотами сюжету й достовірністю в описі реалій тодішньої Швеції.

Минуле — то лиш сон.

Один із найважливіших творів норвезького письменника Акселя Сандемусе — історія злочину та пристрасті, проникливий аналіз ірраціональних сил, що керують людським розумом.

У листі до ніколи не баченого сина американсько-норвезький бізнесмен Джон Торсон занурюється в глибини своєї пам’яті й вивуджує звідти спогади про події, які, можливо, насправді й не відбулися. 1939 року він приїздить до Норвегії у пошуках давнього кохання та втраченого дитинства, опиняється у вирі драматичних подій і застає початок німецької окупації. У його минулому, де все химерно переплітається і де нічого насправді не минає, зринають таємниче убивство й почуття провини, богемні знайомства й суперництво, пошуки моралі й ідентичності, звабливі пристрасті й непоправні втрати. Спогади таки повертаються до нас, і з доленосними наслідками.

«Убивство й кохання — єдине, про що варто писати», — саме тут сформульована відома фраза Акселя Сандемусе, знаного за психологічну глибину та дослідження суспільного впливу на особистість.

Втрачена земля. Льодовик.

Йоганнес Вільгельм Єнсен — видатний данський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1944 року. Він здобув визнання за глибокі твори, в яких часто поєднуються елементи міфології, історії та психології. Найвідомішою його роботою є цикл «Довга подорож», що включає 6 творів: Втрачена земля, Льодовик, Норне-Ґест, Похід Кімврів, Корабель і Христофор Колумб.

У «Втраченій землі» читач спостерігає, як первісна людина льодовикового періоду доісторичної Скандинавії пізнає біля підніжжя вулкана життя, сповнене холоду і жаху, випрошує в уявного бога Вогню рятівну іскру, вбиває собі подібних і прокладає стежку в непевне майбутнє.

У «Льодовику» міфічний герой Єнсена Дренґ — воїн і винахідник, добуває людям вогонь, який не просто зігріває тіло, а творить революцію в головах і душах. Той символічний вогонь перетворює темряву на світло в буквальному й екзистенційному значенні. Дренґ стає пророком, дослідником небесних світил і живим метрономом: структурує час — іще вчора безформний хаос — у дні й ночі, місяці й роки.