Про угорську владу ми сьогодні часто (і слушно) говоримо в негативному контексті, але не слід забувати, що Угорщина - це ще й фантастично багато й цікава культура (і кухня - додам від себе).

Зокрема угорська література - це цілий світ зі своїми течіями й островами, настроями і стилістиками. Сьогодні ж хочу розказати вам про свого улюбленого угорського письменника - Шандора Мараї. І його роман "Свічки догоріли", який нещодавно побачив світ у перекладі з англійської Максима Стріхи (Видавництво "Апріорі").

Мараї - це великий письменник, хтось рівня Йозефа Рота чи Мілана Кундери, такий письменник може супроводжувати читача все життя, бо за ним цікаво стежити, читати все ним написане, подорожувати його місцями, цікавитися походженням, біографією, побутовими звичками і політичними поглядами.

А цей роман - Свічки догоріли" - безумовно вершинний твір ще досі в нас малознаного Мараї. Якщо я можу вам порадити щось із 100% гарантією якості, то це буде точно Мараї, великий письменник-емігрант, депресійник, самогубець. У цьому відео розказую про нього і цю книжку.

Дивіться відео тут: https://youtu.be/c_c9MzU01jY

Книжка на вечір. Роман, в якому вмістилося багато моментів, які обов’язково відгукнуться.

Тут є кохання і дружба, глибина людських стосунків, відданість, перевірена роками, вчинки людей, які важко пояснити, спогади, біль від яких вже не такий різкий, бо час притупив гостроту.

Старий генерал отримує листа. Дивиться на почерк і впізнає. Лист, який розбурхав у серці генерала багато спогадів - світлих, сірих і темних.
Він чекає в своєму помешканні на людину, яка надіслала йому листа.

Гукає Ніні, яка з моменту його народження була поруч. Була, бо так склалася її доля - вона була юна, але вже поховала свою дитину, зберігши пасемце волосся. Саме вона, а не рідна матір стала для нього всесвітом, надією і підтримкою. Вона була поруч, коли він хворів, або ж чогось боявся, коли дорослішав і мужній. І зараз поруч, коли вони обоє вже немолоді.

І доки тривають приготування до зустрічі з гостем, генерал згадує повороти долі, бурхливі дні і спокійні моменти. Згадує себе і людей, які були поруч.
Згадує своє життя, тим самим тримаючи читача в постійній напрузі, адже відчуття, що описані події і випадки показані нам не просто так, вони підводять і готують до…

Проста на перший погляд історія.
Проста, але з глибоким змістом.
Книжка, яка лишає післясмак, яка бере, тримає простотою людського життя, але показує багато інших речей, які не проходять безслідно, які ранять і зцілюють, які запамʼятовуються деталями, які людина потім прокручує у своїй свідомості.

Це невелика книжка. 126 сторінок разом зі словом від перекладача. І що я можу сказати про неї? Це було незвично. Це було щемко. Відверто. Глибоко. Почуття, які мене охопили, пояснює те, що цей твір називають романом, а не оповіданням, чи новелою, чи ще якось. Психологічний роман - і це правда.

Автор відкриває у своїй роботі стільки абсолютно різних почуттів, мені здалося, що я читаю такий доволі величенький роман уже тиждень, тепер два.. Хоча вранці ж відкрила і ось відклала на стіл..

Це роман про кохання, яке б воно не було - взаємне або ж ні, але - довжиною у життя. Роман про дружбу. Життєві принципи та прагнення. Вчинки. Запитання. Відповіді на них. Зраду - не тільки між чоловіком і жінкою, а й між друзями. Про чесність та зраду самого себе.

Класика, яка вона є. Але стиль автора та ідея для мене стали чимось новим, ні на що дотепер не схоже.

У романі "Свічки догоріли" Шандор Мараї піднімає чимало вічних тем, як от вірність і зрада, дружба і любов, вибір говорити правду чи лукавити.

Попри те що цей невеликий за обсягом роман відноситься до літератури з "високої полиці", а самого автора порівнюють з Томасом Манном та Францом Кафкою від угорської літератури— його легко і захопливо читати. Шандор Мараї не переобтяжує текст зайвими описами і сюжет від цього стає дуже динамічним. Варто також зазначити, що роман має відкритий фінал. Деякі читачі не люблять таких прийомів, а я навпаки, отримую задоволення і простір для власної інтерпретації. Відкритий фінал — це як ребус з яким автор лишає уважного читача.

Зрештою цей роман можна прочитати за лічені години, якщо читати заради історії, а можна "розтягувати" задоволення і від стилю автора, і від його майстерності будувати захопливу історію.

Щодо сюжету, то він старий, як світ: двоє друзів бідний і багатий, приховані заздрощі, кохання та зрада, яка перекреслює життя усім, тим хто зрадив і тому, хто був зраджений. А ще тут присутня ненав'язлива ностальгія автора за "старим світом", за великою Австро-Угорською імперією та таким собі спокоєм перед століттям війн та диктатур.

Цитати:

" На межі всього вона [людина] фактами власного життя відповідає на запитання, яке світ їй уперто ставить. Це запитання звучить так: Ким ти є?.. Чого ти насправді хотів?.. Що насправді знав?.. Чому був вірний і чому — невірний?.. Коли ти був відважний, а коли — злякався? ...Людина відповідає як уміє, щиро або облудно, але це не так важливо. Важливо те, що на межі вона відповідає цілим своїм життям."

" Я чекав, бо все, варте чекання, має свій час і свою логіку."

" Поміж двома людьми, чоловіком і жінкою, "як" і "чому" такі плачевно подібні..."