Ну ось і все, подорож закінчилася. Хисткий неборак спочиває на ложі з вічно прекрасною та жаданою жоною. Всі вороги повбивані, а сам герой за двадцять років вже став легендою. Се ж про нього ж таки та при нім же, кобзарі виспівують пісень. Се ж його подвиги увіковічнилися і ніщо не зітре їх з лиця Геї.

Це вже третє моє прочитання “Одіссеї”, з усіх трьох воно було найнеквапливішим, в принципі як і весь читацький рік. Бо читати переклад Ніщинського поспіхом то є справжній злочин проти літератури і … музики. Я читав цю книжку в голос, перечитував улюблені місця, виписував цитати, більшість з яких ви могли читати тут. Зайве казати, що запозичив собі дві цитати для роману.

Так, мова Байди колоритна, оптимістична, жива та іронічна. Всі гумористичні гомерівські епізоди стають стократ смішнішими і лунає, розноситься сміхом легендарний олімпійський гомеричний сміх.

Перші кількадесят сторінок читач має звикнути до цієї лагідної українізації, а потім вже своїми, рідними і потрібними стають волохаті жупани в котрих героїв одягають після теплої купелі, милим стає сад-виноград в якому порається Лаерт, ну і звісно, куди ж без них – сліпих співців, кобзарів, що своєю смутною піснею змушують плакати Улісса.

Книжка вийшла на славу – у фірмовому оформленні, і напевно найголовніше – з прекрасним великими шрифтом, мої міопічні очі щиро вдячні. Також, вона не переломиться при розгортанні, та не розлізеться у вас в руках, зшита пречудово на якісному папері. Не можна обійти і чудову редакторську роботу Любомира Коблика та передмову Назара Ващишина. Справжньою окрасою є передмова до першого видання, та коротка, але зворушливо-смішна розповідь про Ніщинського та історію перекладу, фрагмент якої наведу нижче.

“Тим часом, р. 1875 занесла мене нечиста мати в один непутящий закапелок розлогої Русі, по йменню Ананьїв, правдивіше Вонянів (Gestankstadt), як мітко охрестив це місто один високоiменитий муж... З первих же днів мого мешкання в цьому бакаю я занедужав якось на диво химерною хворобою.

Вохкий болотяний клімат оцього повітового села надгородив мене проказою, самою мабуть справжньою, що впала мені на очі: люті болі переносив я й півтора місяця повинен був сидіти в темній кімната ще з зав'язаними очима, бо часом навіть ненароком пронесений поуз мене засвічений ліхтарь причиняв нестерпучі судороги у висках. Нудьга незвитяжна для чоловіка звиклого раз-у-раз шпортатись у книжках і скрипіти пером по папері! Що було його робить? Думав я, думав, як часами нервова хворість мозку дозволяла, і надумав от що. Гостював у мене П. І. Л-цький (муж моєї старшої дочки), дожидаючись священства на парафію по скінченню курса богословія в духовній семинарії одеській.

- А що, П. Ів-чу, ще ти не забув читати по грецькому? - запитав я зятя.

- Ба нi ще, вiдповiв той.

- Ну, так бери ж папір, чорнило, перо, бери й «Одисею» - он там десь у накнижнику, - і читай мені «Одисею».

Потрiбнi за-для писання шпаргали незабаром появились і під зводом мого зовсім вохкого, мов хлющ, кабинета зазвучав божественний гекзаметр...>>

З цього й повстав початок того перекладу «Одисеї», що під псевдонімом Петро Байда виданий був р. 1890-1892 у Львові. Заохочений справедливими похвалами земляків, Ніщинський заходився й коло инших перекладів. Р. 1883 в Одесі надруковано «Антигону», після якої пішла й «Іліада». На жаль, останньої не встиг докінчити перекладчик і вже по його смерті переклад той почав виходити окремими рапсодіями в виданнях Львівської Видавничої Спілки (надруковано шість пісень).

Переклади Ніщинського, найбільш «Одисея», мають велику ціну в нашому письменстві; вони дуже гарно, по-мистецькому передають чудовою українською мовою грецькі твори, додержуючи й складу оригиналу. Переклад «Одисеї», як докінчений і найбільш оброблений надовго зостанеться в нашому письменствi пам'ятником талановитому перекладчикові.”

Окрема подяка за словник застарілих слів.

Жодну частину даної книги не варто пропускати, наприклад читач, котрий проігнорує словник імен та назв, окрім того, що втратить можливість перевірити свою пам'ять, так і пропустить велику кількість цікавих фактів , наприклад такий: прекрасна Навсикая, донька Алкіноя, згодом стає дружиною Телемаха! Або дізнатися ім'я дружини Ахілла і матері Неоптолема - Деїдамія. Або ж те, що слово "ментор" походить від імені друга Одіссея, котрого він залишив замість себе на Ітаці, котрий став наставником Телемаха і в котрого часто перевтілювалася Афіна.

Ця книжка збагачує, вчить і перевтілює читача в багатьох сенсах, звісно, що я гаряче рекомендую її всім шанувальникам дійсно цінної літератури, саме тих книг, на котрі чекаєш все життя.

Скажу страшне, але мені Ніщинський подобається більше ніж Тен. Тому, я не смію вимовити Гомеру-Байді “Прощавай”, а тільки “До зустрічі”.