Починав читати з певною пересторогою, зважаючи на те, що сюжет цього твору дещо “перегукується” з справжньою історією, яка відбувалася в 6 ст. н.е. на території тогочасної Східної Римської імперії, і яку я впринципі дещо знав.

Величне Місто, столиця могутньої Візантійськоїімперії, в якому править не менш величний імператор ЮстиніанВалерій, що вирішив відродити давню велич своєї держави, збудувавши храм який буде найбільним, найвищим, з найбільшим куполом, з найкращими фресками. А також повернувши втрачені попередниками території..

Однак мушу визнати, всі ці паралелі не є мінусами книги! Навпаки, можна не просто уявити, а й знайти ілюстрації реального іподрому, глянути як зображували за життя прототипів деяких персонажів, почути думку автора з таких мабуть не надто важливих тепер, але надзвичайно складних і навіть смертельно небезпечних на той час релігійних питань. А комусь може й пощастило прогулятися храмом Святої Софії, який попри все прагне завершити імператор (я відвідував його ще музеєм, дійсно дуже вражає).

Автор чудово показав захоплення мешканців імперії перегонами на іподромі (гладіаторські бої на той час вже не були в пошані), додавши до них і трохи сучасного. Фанати та їх угрупування (Сині, Зелені, Червоні, Білі), змагання, натовп та його кумири, релігійні суперечки та придворні інтриги, замахи на запрошеного майстра та смертельно небезпечна людяність під час власне пішого “Плавання до Сарантію” (головний герой не встиг відпливти до початку несприятливого сезону, прийшлося топати ногами тамтешнім відповідником Балкан ).

Коротко підсумую прочитане.

По перше, питання чи читати продовження — взагалі не питання. Однозначно хочу прочитати Владику імператорів. Тим більше, в циклі всього 2 книги )
Доречі, може хтось дивився фільм Бен-Гур 1959 або 2016 року, читаючи цю книгу? мало б ще краще дати відчути епоху і її спортивні вподобання

По друге — якщо б хто хотів легку й цікаву розповідь про “веселе” 6 століття — ось вона, читайте і насолоджуйтеся.

І третє — роблю цій книзі умовне порівняння з “Сагою про Рейневана” Сапковського, яку видавали Зелений пес і Видавництво "КСД" (я про Вежу блазнів, Божі воїни та Вічне світло). В Кея змінені географічні назви, що спочатку трохи збиває з темпу читання, однак і Кей, і Сапковський чудово відтворили обраний ними період. Тому рекомендую обидва цикли, вони того варті на всі 100%.

Не очікувала, що книжка аж так мені сподобається. Псевдоісторичне фентезі про подорож провінційного мозаїста Гая Криспа із Варени, сина каменяра, у столицю на вимогу імператора. Що тут може піти не так і як з цього зробити цікавезний сюжет). Кею вдалося: дрібка смертельних язичницьких вірувань, що відбулася у Старлісі, і які досі не викоренені в імперії, де офіційно поклоняються Джаду, відважному колісничному, трохи магії із душами, спасіння діви у біді, поштова служба, що невчасно доставила повідомлення від імператора до провінційного міста, старий майстер, що вже не має сил для довгої дороги, молодий майстер, що не бачить сенсу жити після великої особистої трагедії, кохання та зради, заговори в столиці та в провінціях, бунти, перегони колісниць, та їх значення для стабільності імперії, імператори, що хочуть увіковічнити себе та свою імперію у віках, імператриці і цариці, що мають свої секрети та прагнуть вижити у світі інтриг придворних, вельможі та їх заговори, роздуми про мистецтво та творчість, багато побуту та історії, географії, неймовірних витворів мистецтва та архітектури.

На моє щастя «Плавання до Сарантію» - це перша частина циклу, тож із задоволенням продовжую знайомство зі світом та героями у другій частині завдяки перекладачці Олександрі Літвіняк.

Спостережливий читач майже відразу впізнає у фантазійному світі Ромейську (Східну Римську) імперію (Візантію) за часів Юстиніана І, коли імперія досягла найбільших територіальних розмірів, подорож героя по балканському півострові і будівництво храму Святої Софії в Стамбулі.

Щоб насолодитися книжкою, читачеві прийдеться витерпіти пролог, де розповідається, як імператор Валерій ІІ наблизився до того, щоб стати імператором, а потім ще сторінок 40 першої частини нудьгувати, поки не зрозумієте хто є хто у майбутній книжці. А далі ви забудете про час, бо світ Сарантію затягне вас у свої сіті, настільки динамічною, цікавою виявиться книжка. Для мене особисто вона увійшла в топ п’яти кращих, прочитаних мною цього року.

«Казали, що в Сарантію можна було знайти будь-що у світі – від смерті до найпотаємнішого бажання»

«Люди народжувалися й помирали, хотіли, щоб щось якось жило після них… Шановане ім’я, поставлені в пам'ять про них свічки, діти, які ці свічки запалюватимуть. Могутні шукали слави. Майстер міг мріяти створити роботу, яка довго житиме і буде відома під його іменем.»

«Він у плаванні до Сарантію», - казали, коли чоловік наражав себе на очевидну й велику небезпеку, ризикував усім, змінював усе, наче відчайдушний гравець у кості, що йде ва-банк.»

«Життя – це засідка, де на тебе чатують рани.»

«Століттями в щоденниках і листах досвідчених мандрівників чітко зазначалось, що найкращий спосіб уперше побачити Сарантій – з палуби корабля на заході сонця.

Плисти на схід, щоб боже сонце за спиною освітлювало куполи й вежі, виблискувало на звернених до моря стінах і скалах, що оточували сумнозвісний канал – Зміїний Зуб – до славетного порту; всі мандрівники одноголосно твердили, що неможливо не замилуватися дивовижним і величним Сарантієм. Око світу, прикраса Джада… О Місто, Місто, мої очі завжди зволожуються, коли згадую тебе. Моє серце як птах, що летить додому.»

«Людина може подарувати те, чим володіє. Це, звісно ж, була правда. Але чим людина володіє в житті, що можна взяти із собою в темряву, окрім любові? Хіба все решта не просто… позика, оренда, швидкоплинне, як полум’я свічки?»

«-Сьогодні в тронній залі, коли ти розгадував Скорцієву загадку, в мене склалося враження, що в тебе такий самий склад розуму, що й у мене. Хіба твоя смальта – це не… частинки головоломки, яку ти складаєш?

Криспін похитав головою.

- Вони зі скла й каменю, а не душі смертних, мій пане.

- І то правда, - погодився Валерій, - але ж і ти не Імператор. Коли правиш, частинки змінюються. Радій, що твоя робота не змушує ухвалювати деякі рішення.»

«…чи дозволять йому обмежитися своєю смальтою- склом і мармуром, золотом і перламутром, каменем і напівдорогоцінним камінням, створювати образ на риштуванні в повітрі, високо понад інтригами, війнами і бажаннями чоловіків і жінок.»

Сарантійська дилогія. Саме ці книги були найбільшим відкриттям року, купував їх за рекомендацією і не очікував багато, а отримав чи не найулюбленіші книги ever. Також ці книги відкрили мені видавництво Апріорі (жаль, що аж зараз), де я купив ще 2 топові книги:

- Історичні детективи від Апріорі "Розгін" та "Печера ідей". Неймовірно вигадливі і незвичайні книги.

Неймовірно, як звичайний випадок може привнести в життя дещо особливе. Просто випадково побачив в фейсбуці коментар Володимира Аренєва про вельми особливу книжку фентезі, яка, на жаль, не дуже відома серед українських читачів. Мене це зацікавило, бо зазвичай слідкую за фентезі-новинками.

Направду, цей роман дійсно особливий. Події відбуваються у вигаданому світі у Сарантійській імперії, яка є алюзією на Візантію і Древній Рим. Роман наповнений придворними іграми, але описані вони невловимо незвичайно. Хоч і події не позбавлені "гропрестолівської" жорстокості, але тут вони змальовані з дивним східним флером, і читати про них надзвичайно цікаво.

Ще однією особливістю роману є фентезі елемент. Автор дуже майстерно зміг передати ось цю атмосферу незвіданих дивовиж, поганських богів, півсвіту, захоплених душ, алхімії, хіромантії і так далі - дивовиж, у які вірили люди на початках цивілізації у великих імперіях. Тільки у цьому світі вони набагато реальніші.

Хороше написаний екшн, зокрема перегони на колісницях, не думав, що мені колись настільки сподобається опис кінних перегонів.

Однак, окрім екшену, інтриг і цікавої світобудови, цей роман може запропонувати набагато більше, а саме направду живих героїв. Давно я не читав про настільки якісно прописаних персонажів, з їх переживаннями, філософствуваннями, печалями, божественними одкровеннями. І це все настільки якісно прописано, ненав'язливо, так, що резонує із твоєю ж власною душею. Я думаю, тут кожен знайде близькі для себе думки і трохи розради.

Тож я вдячний випадку за такий подарунок - виняткову книгу, яку, я впевнений, буду ще перечитувати, і, можливо, мій відгук теж стане випадком для когось.