І от – нарешті – український «Сатирикон» у моїх руках! В улюбленій «античній серії» (БАЛ) видавництва «Апріорі». 

Найперше годиться висловити подяку невтомним видавцям! Відтак неперевершеним перекладачам: Йосипу Кобіву (земля йому пером!) та Юрію Цимбалюку і Андрієві Содоморі (Ви – сіль Землі! Хвала Вам, сподвижникам безсмертного Петронія!) Вкотре дивує мене своїм неабияким талантом неперевершена художниця Марія Гумецька, для якої Античний світ – що рідна гавань! І «Сатирикон», і «Пріапея» в її оформленні, як і інші роботи – то буяння уяви, калейдоскоп вишуканих шедеврів… І фільм, і книжка «Сатирикон» – то ще й іскрометний фонтан цитат, крилатих висловів, неймовірних фраз, цілющі бризки оригінального гумору…

«…А що таке бідний?» – запитує, аж гикаючи від переїдання загалом незлобливий вискочень із низів у патриції Трімальхіон… А грецьку він любить під час приймання їжі…

«…Краще повісити мертвого чоловіка, аніж втратити живого коханця!» – робить висновок утішена грайливим молодиком удовиця, що разом із ним, уже коханцем, підміняє викраденого шибеника знятим з катафалку мертвим мужем… І тим самим рятує вподобаного любаска від заслуженої кари. У романі якщо і є місце трагедії, то лишень на якусь мить: треба веселитися, поки ворушаться в калитці живці!

З усіх героїв роману мені найбільше імпонує невгомонний і метикуватий красень Аскілт. Життєлюб. Пройдисвіт. Шалений коханець – і солодкоустих гнучких ефебів, і тілистих сластолюбних матрон… Смерть Аскілта викликала в мене невимовний жаль. Його у фільмі геніально зіграв американський харизматичний актор і модель Хірам Келлер (1944-1997). Й от нарешті з’явилася нагода згадати з вдячністю палкого і талановитого життєлюба!

А заодно я згадую Мартіна Поттера – Енколпія, що втратив був за сюжетом чоловічу силу! І Макса Борна – Гітона, що його, такого безвідмовного, жадають усі! Вони сьогодні могли б, тоді такі привабливі та свіжі, зіграти кожен діда-прадіда свого героя. Диво сталося! Шедевр народився! Втретє! Я бачу всіх отих зухвалих лицедіїв – на авансцені знов посталого життя. Вони – живі. Вони – мріють, кохають. І крихти радості крадуть від карколомних власних вчинків. А ще – вони спілкуються між собою Добірною Українською мовою! А запалюють як! Нурти повноти прожитих яскраво днів так і фонтанують з них! Про таких живців можна сказати лишень одне:

«ВСІ ВОНИ НАЧЕ ОБПИЛИСЯ САТИРІОНУ!»

Тому й такі загонисті і запальні! А отже, і безсмертні – у віках!

Ювенільні води радості виносять їх (і читача теж!) на піки неземного блаженства!