“Усякий, хто прагне вирізнятися з-поміж інших, має докласти щонайбільших зусиль тільки б не прожити життя в безвісті, мов худоба, яку природа вчинила пониклою до землі та покірною череву. Адже вся наша сила у духові й тілі. І саме дух нам за володаря, а тіло за підданця. Дух - то наше спільне з богами, а тіло - зо звірями. Тому й здається мені, що слави треба заживати розумом, а не силою, і пам'ять по собі лишати якнайтривалішу, бо ж саме життя, якому ми так радіємо, — скоробіжне. Слава від краси й багатств — крихка й нетривала, проте доблесть - осяйна та вiчна.”

Такими словами зачинає свою працю Саллюстій. Історик, яким захоплювались Ніцше та Мілтон і opus vitae (Історія), якого на жаль не зберігся до наших днів. Зате збереглася одна з ранніх робіт, яка описує спробу державного перевороту в древньому Римі. Особа Саллюстія теж далеко неоднозначна, був відомим розпусником, відкупником та здирником. Служив Цезареві, але через корупцію змушений був відмовитися від політичної кар’єри. І оскільки перший спосіб безсмертя – політичний, виявився закритим, вирішив добиватися другого – письменницького, власне, про це він і говорить у передмові.

Особа Катіліни, більшості відома завдяки Ціцерону, це проти нього він використав крилате “o tempora, o mores!” і тут виникає цікаве порівняння. Справа в тому, що в цій книжці, читач зустріне дві інтелектуальні дуелі. Перша, явна і неприхована – дві промови, двох видатних мужів свого часу, Цезаря і Катона. Опис обидвох від Саллюстія наведу нижче.

“1. За віком, за походженням, як і в красномовстві, обоє були майже рівні; рівна, хоч і в кожного по-своєму, була їхня слава й велич духу. 2. Цезаря вважали величним за його доброту й щедрість, Катона за його бездоганне життя. Першого славили за поблажливість і милосердя, другий здобув собі добре ім'я суворою вдачею. 3. Цезар зажив слави, бо обдаровував, допомагав і пробачав; Катон - бо ні мідяка не роздав. Один був спасіння для знедолених, другий — згуба для нечестивців. Одного хвалили за лагідну вдачу, другого за несхитність. 4. Опріч того, Цезар поклав собі за правило безнастанно працювати: помагаючи друзям, він міг жертвувати власними справами; ніколи не відмовляв у належному подарунку; собі ж шукав великої влади, великого війська й нової війни, де б якнайповніше засяяла його доблесть. 5. Натомість Катон прагнув до поміркованого й розсудливого життя; відзначався неабиякою суворістю. 6. І змагався не в багатстві з багатим, не в хитрості зі зловмисником, а в скромності - зі скромним, у чистоті з безвинним. Катон хотів бути, а не здаватися чесним. Отак, що меншої слави собі шукав - то більшої заживав.”

Обидва виступають перед сенатом, що б визначити присуд для зловлених повстанців та союзників Катіліни. Діалоги обидвох виписані з великим хистом та мальовничістю.

Інша дуель – прихована та неявна. Це своєрідна відповідь Саллюстія Ціцеронові. В тексті майстерно заховані, деякі перегукування з викладом подій Ціцерона, є й навіть іронія та глузування. Звісно, це все побачити звичайний читач самотужки не зможе. А отже, тут прийшов час дякувати перекладачеві Назарові Вищишину, який не тільки вміло переклав твір, але й обладнав його велетенською кількістю приміток (їх число втричі перевершує сам текст). А розлога передмова, ілюстрації та додатки, роблять читання ще й корисною наукою. Зрозуміло, що перекладалося й писалося з душею, а ерудованість перекладача гідна всіх похвал. Я особисто оцінив згадку “Мітри-Варуни” Дюмезіля, цитату Ніцше і розповідь про перший український переклад цього твору від Николишина.

Постать самого Катіліни виявилась для мене чимось схожою з Мілтонівським Сатаною. Так відступник, так негідник, але ж хоробрий та звитяжний. На всю книгу маємо чотири діалоги, два з яких це підбурливі виступи Катіліни інші два з- звернення Цезаря і Катона.

В своєму зверненні, Цезар підозріло м’який, що не дивно, адже в змову напряму звинувачували Красса, а отже і Ґай Юлій міг бути гіпотетичним змовником.

Також мені сподобались ілюстрації, їх хоча й не багато, але всі дуже влучні та на свої місцях.

У висновку – Апріорі вже в який раз доводить, що в червоній серії немає поганих книжок, кожна для мене це захват, збагачення і захоплення. Гаряче рекомендую і берусь за Цезаря!