Слово «хіпар» у 70-их було об’ємним і наповненим вітром змін: перш за все, воно означало – «вільна людина». Вільна від стереотипів, від осоружних обов’язків, від стандартних стосунків та прогнозовано-запрограмованого майбутнього. Ці люди слухали іншу музику, читали іншу літературу, поводилися по-іншому, розпоряджалися своїм часом так, як вважали за потрібне. Вони створювали інакший живопис, писали інакшу поезію, грали інакшу музику… Спогади про рух хіппі у Львові укладаються вже у третій альманах, а ще ж окремо в серії «Хіппі у Львові» вийшли історичні нариси, і збірки есеїв, і прозові твори. Нехай цей потік не вичерпується…

(З передмови Галини Вдовиченко)