Ця книжка – це не лише розповідь про життєвий та творчий шлях Івана Самотоса, одного з найвидатніших українських митців, яскравого представника львівської монументально-декоративної скульптури, а й про те, що йому, як і багатьом уродженцям Західної України, які своєю творчістю хотіли прислужитися народові, довелося пережити.

Це – портрет митця на тлі епохи, в цілому дуже складної для розвитку творчої особистості від часу возз’єднання західноукраїнських земель до утвердження української державності, коли митця примушували бути слухняним виконавцем волі «партії та уряду». Це водночас і розповідь про спротив насаджуванню цієї волі.

В основі розповіді – архівні й документальні матеріали, які стосуються того складного шляху створення Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва, одного з провідних мистецьких вишів України, в якому Івану Самотосу довелось працювати й творити. У перебудовчі часи він був одним з тих, хто пропагував ідеї Руху у Львові, був очільником Творчої Ліги митців, яка об’єднувала всі творчі спілки Львова, заслуги якої в утвердженні української державності важко переоцінити. Створив велику школу скульпторів. Як ніхто зі скульпторів того часу залишив по собі велику кількість пам’ятників героям української козаччини, національно-визвольного руху, далекої Київської Русі, які утверджували українську ідею й одвічне стремління українського народу до волі й державності.