Ця книжка незвична усім – сюжетом, побудовою, думками, часовими рамками, правдивістю і вигадкою...

Взявшись, я не знала, на що сподіватись і чого чекати. За розміром маленька – 109 сторінок – вона переносить читача в інший незвіданий простір, де тонка межа між вимислом і реальністю, але з розставленими акцентами.

Написано легко, читаючи, я направду захопилася не самими подіями, а тим, як про них розказав автор. Легка, але багата мова – і все, я розтанула)

Незвична. Навіть дуже незвична книжка, і як йдеться в анотації – роман-колаж.

Мова йде про молодого Альберта Айнштайна, який розробляє свою теорію відносності і бачить сни. І в тих снах він мандрує – то рухається, то сповільнюється, то знову набирає обертів.

Автор веде читача уявними світами, де все незбагненне. Тут про світи, в яких люди живуть один день, або ж можуть жити вічно. Про відсутність майбутнього або ж його тягучість. Про вплив часу на поведінку. Про те, чи може людина змінитися під впливом різних факторів і чи може відчути себе щасливою. Про багато речей, над якими ми не завжди замислюємося. А варто було б...

Час. Ми живемо у 21-ому столітті і нам здається, що вже знаємо про час усе.

Він постійний? Чи постійний тільки тут? Чи й у паралельних світах? А може, навпаки, він переривистий з кожною секундою? Чи відлік часу нашого життя починається не з початку, а з кінця?

О-о-ох, що за книжка. 109 сторінок, людоньки, 109. А я вже хочу тату з його портретом, і можливо, годинником, тільки не вирішила: пісочним чи механічним.

Скажу вам, що краще б мій лектор з фізики любив розказувати про відомих вчених, а не пити у виділеному йому універом гаражі, коньяк, який йому приносили хлопці за п’ятірки.

В основному у книжці йдеться про сни, які ніби-то були у всім відомий "рік чудес" 1905, що, звичайно ж, дуже цікаво. Плюс, є реальні вставки, що додають більшої реалістичності, та й загалом, чого в принципі в цьому світі уже не можу бути, так?)

"Світ, у якому час є абсолютним, це світ розради. Бо попри те, що дії людей є непрогнозованими, хід часу - передбачуваний. Тоді як в людях можна сумніватися, щодо часу не може бути жодного сумніву. Поки люди розмірковують, час, не озираючись, мчить уперед. У кав’ярнях, в урядових будівлях, у човнах на Женевському озері люди позирають на свої наручні годинники і знаходять прихисток у часі. Кожному з них відомо, що десь зафіксована мить, коли він народився, мить, коли він ступив свій перший крок, мить його першої пристрасті, мить його прощання з батьками".

"Трагедія цього світу у тім, що ніхто не є щасливим – незалежно від того, болісним чи радісним був час, у якому людина застрягла. Трагедія цього світу у тім, що всі тут самотні. Бо минуле життя не можна поєднати з теперішнім. Кожен, хто загрузає у часі, загрузає сам-один".

"Час – це мить саме впору. Життя – це один снігопад. Життя – це осінній день. Життя – це тонкий, ледь вловимий край тіні, що її кидають двері, які зачиняються. Життя – це короткий порух рук і ніг“.»