Приблизно вісім років тому я спробував читати “Березневі іди” вперше в житті. То був переклад російською, бо український ще на той час не вийшов. Не вийшло в мене і з книгою. Зараз точно не згадаю в чім була причина, чи то в моїй недостатній підготовці, чи в перекладі, а чи в незрілості для таких ідей, а в особливості їх способі подання. Адже ця книжка дуже незвичайна. Сам автор у передмові називає її фантазією, хоча це насправді гіперреалістичний роман в листах, роман-сповідь, роман який промовляє не до читача, а до чогось вищого, до своєрідного ідеалу кожного з героїв.
І в дійсності, якщо ми виділимо ключових персонажів – Цезаря, Клодію, Катулла, Клеопатру, Непота, то зможемо побачити, що кожен з них – це окремий архетип, а також окрема жива особистість зі своїми травмами, страхами та сподіваннями.
Цезар – свідомий замаху на себе, верховний понтифік, котрий втрачає віру, але ніяк не наважиться покасувати авгурські та гаруспекські обряди. Ворог свободи, а також і той, кому свободу підносять у вигляді важкого колючого вінка.
Клодія – розпусна вакханка, котра насправді глибоко травмована через насилля вчинене над нею в дитинстві.
Катулл – воістину багатогранний майстер, заглядувач у безодню і врешті знищений тією безоднею. Горобчик, що вмер від серцевого нападу в долонях грубого світу, котрий ловив-ловив його тай зловив.
Клеопатра – пристрасна коханка, інтриганка і передовсім цариця свого народу. Матір розумово відсталого месії.
Непот – той, хто відіграє роль авторського тексту, коментатор, записувач і своєрідний детектив.
Але є в цій геніальній книжці також місце для Бога. Саме так, адже, Бог, це той, хто читає всі наші листи, але ніколи не відповідає на них. І таким богом у Вайлдера виступає Луцій Мамілій Туррін. Покалічений, майже знищений війною ветеран, великий бібліофіл та мудрець. Deus ex insula.
Позбавлений тіла, осліплений, з відрізаним язиком, він, як сліпий Борхес у Вавилонській бібліотеці, вивищується над всіма.
Змова, вбивство і смерть в цій книзі, далеко не найголовніше, адже, як і в кожному вічному романі, тут багато сенсів. Роздуми про походження поезії і мистецтв, ціль релігії та сутність богів, влада і свобода, кохання, секс і одержимість тілом, хвороба, котру можна полюбити, ба навіть отримати від неї неземне блаженство, сім’я і суспільство, вірність та зрада… Перелік можна продовжувати ще довго, але для чого, якщо можна просто відкрити книгу на улюбленому місці, де за кожною унікальною інтонацією і стилем, прочитується послання саме для тебе.
Я дуже радію, що ця книга знайшла мене саме тепер, тим більше, в перфектному перекладі Назара Ващишина, котрий дуже вдало передає всі акценти, а також дозволяє текстові звучати водночас і сучасно і з присмаком античності. У виданні від “Апріорі” красива обкладинка з вибірковою ламінацією, а також, що теж важливо, якісний папір і гарний великий шрифт.
Я закохався у книжку. Таке буває рідко, але буває. Вайлдер попереджує, що це фантазія, але ж яка реалістична тоді вона є. Наприклад ось ця розмова між двома шанувальниками книг. Шість років заради Арістофана... І дійсно, тільки тоді книги так цінували. Цінують їх звісно і зараз, звісно, не всі. Обрані. Ті, хто дійсно осягають цінність речей, думок, слів та ідей.
VIII Щоденник у листах Цезаря - Луцієві Мамілієві Туррiну.
[Імовірно, між 4 і 20 вересня.]
Велике спасибі за шість Менандрових комедій. Ще не здобувся на те, щоб прочитати. Мені їх уже переписують, тож незабаром поверну первопис і, можливо, навіть додам від себе кілька коментарів.
А таки розкішну маєш бібліотеку. Може, є в ній прогалини, які я міг би заповнити? Тепер і сам весь світ перетрясаю в пошуках першотвору Есхілової «Лікургії». Мені шість років пішло, щоб дістати врешті Арістофанових «Бенкетарів» і «Вавилонян», яких надсилав тобі минулої весни. Остання, як ти й сам зауважив, дійшла в кепському переписі, бо александрійські митники записували на ній перелік вантажів.
Цього тижня додаю до листів ще й добірку віршів. Твори старих майстрів кануть, але нові поети, з ласки Аполлона, заступають на їхнє місце. Тут вірші юного Ґая Валерія Катулла, сина мого давнього приятеля, що живе неподалік від Верони. Пам'ятаю, як по дорозі на північ (50 р.) зупинився переночувати в їхньому будинку; синів його і доньку - теж пам'ятаю. А ще пам'ятаю, що старший син - він уже помер - мені сподобався більше!
Ти непомалу здивуєшся, коли довідаєшся, що жінка, яку в його віршах звати Лесбією, не хто інша, як Клодія Пульхра, що їй ми з тобою теж свого часу писали вірші.
Клодія Пульхра! Яка незбагненна вервечка подій спричинилася до того, що жінка, яка втратила для себе всякий сенс існування й живе, тільки щоб залишити відбиток свого душевного безладу на всьому довкола, саме ця жінка стала для поетової уяви предметом обожнення й надихає його на такі пречудові вірші. Кажу тобі без жодного перебільшення: одна зі здібностей, через які найтяжче заздрю людям у цьому житті, - то дар творити велику поезію.
Великими поетами я називаю тих, хто може вглядатися в життя й бачити його як цілість, віднаходити гармонію між світом внутрішнім і світом зовнішнім. Катулл наш має повне право на таке звання. Але невже оці найвищі створіння можуть обманюватися так само, як і решта людства? Оце переймаюся навіть не тим, як він ненавидить мене, а тим - як любить Клодію. Не можу повірити, що Катулл звертається тільки до її вроди; що однієï лише тілесної краси досить, щоб пробудити до життя такий тріумф мови і думки.
Може, він бачить у ній те надзвичайне, чого не бачимо ми?
Або ж ту велич, яка в Клодії, без сумніву, була, поки та не згубила себе й не зробилася посміховиськом та осоругою для всього міста?
"З чотирьох людей, яких найбільше поважаю в Римі, троє смертельно мене ненавидять."
"Цезар - тиран:як чоловік і як правитель. Ні, він не з тих тиранів, що скупляться дати свободу підлеглим; він сам, недосяжно вільний, геть забув, як свобода росте і діє в інших людях. Тому він завше хибить: дає тої свободи або забагато, або замало."
Роман у листах і документах(вигаданих автором, реальним є лише останній уривок Светонія) про останні роки життя Гая Юлія Цезаря(в березневі іди Цезар був убитий. Іди - день в середині місяця). Сам автор називає твір "фантазією" на тему переписки Цезаря, Клодії Пульхри(до речі, не тільки цікавий персонаж, а й дуже цікава і незвична історична постать, чому я раніше про неї не чула???), Катулла, Клеопатри,...Він говорить, що "точне відтворення історії не входить до першорядних завдань цього твору", змінює хронологію деяких подій(про це він також попереджує в передмові), але люди, події, звичаї, закони реальні. На сторінках цієї книги вам зустрінуться
Клодія Пульхра, Публій Клодій Пульхр, Ціцерон і Гай Валерій Катулл, Клеопатра, Марк Антоній, Брут,...
Вона складається з 4х частин, кожна з яких починається раніше і закінчується пізніше попередніх, додаючи нові деталі і нових дійових осіб в історію, роблячи і її, і персонажів ще об'ємнішими і цікавішими. Книга цікава, атмосферна, а ній багато роздумів про владу, свободу, поезію,... і вона захопила мене настільки, що я вже накупила книг, пов'язаних з її героями, і ще планую
