Я вкрай рідко перечитую книжки (швидше можу побіжно перегорнути окремі з них), бо ж так багато ще всього нечитаного... Проте є книжки незвичайні, особливі, що виокремлюються серед усього нескінченного моря прочитаних сторінок, ті, що повсякчас носиш у своєму серці... До них повертаєшся, щоб знову поринути у змальований на папері світ, насолодитися його атмосферою, згадати- пережити породжені цими історіями думки, знання, почуття і дивуватися новим, які щойно з'явилися...

З того часу (а це були студентські роки), коли вперше прочитала "Гордість і упередження" Джейн Остін, я вважаю цю книжку одним із найкращих надбань світової літератури... Та й інтерес читачів до неї не зникає ось уже понад двісті років (вперше роман опубліковано 1813 року)...

Я люблю гумор, з яким пише авторка, люблю її тонкий психологічний аналіз людських натур (персонажів книги), наскрізне бачення почуттів, болю і радості людських душ... і, звісно ж, майстерне письмо .

Нове видання (а точніше перевидання) з дещо незвичною для більшості з нас назвою "Гідність і гонор" – гарний переклад українською, який приємно читати, і, як на мене, має найкраще оформлення обкладинки з-поміж виданих на сьогодні перекладів цього роману нашою мовою.

Щодо назви, читала, що перекладачка Тетяна Некряч обрала саме такий варіант перекладу: "Pride and Prejudice" –"Гідність і гонор", бо, на її думку, він є "ближче до суті справи і зберігає (частково) алітерацію заголовку" (цитую з fb-сторінки пані Тетяни).

З книжки:

"–Усе так, – відповіла Елізабет, – і я легко вибачила б йому той гонор, якби він не зачепив моєї гідності.

– Гонор, – виголосила Мері, яка пишалася ґрунтовністю своїх поглядів, –доволі розповсюджена вада, на мою думку. Усе, що я читала свідчить: людська природа дуже до нього схильна, і мало хто з нас не плекає почуття самозадоволення з приводу тієї або іншої зі своїх переваг, справжніх чи уявних. Марнославство і гідність – різні речі, хоча їх нерідко вживають як синоніми. Людина може бути гордовитою без марнославства. Гідність стосується нашої думки про самих себе, а марнославність, гонор – це те, що ми хочемо, щоб люди думали про нас."

Я дуже люблю цю, на мій погляд, безсмертну історію Джейн Остін, неодноразово дивилася її екранізації, проте, хоч фільми й хороші, книжка – то скарб... Тим, хто її ще не читав, раджу прочитати, повірте, вам сподобається, а хто читав, перечитуйте й насолоджуйтеся

Tatiana Nekriach , спасибі Вам за розкішний переклад

Видавництво "Апріорі" , дякую за чарівне видання

Я сьогодні виставив фото кількох книжок у фб. І одна жінка в коментах пише, щось типу: Тю! Джейн Остін? Це ж для романтичних 12-річних дівчаток!

Ну, по-перше, це чудовий, бездоганний український переклад Tatiana Nekriach, видавництва "Апріорі", а тому вже сам по собі вартий того, аби його мати вдома й читати.

По-друге, майже вся літературна світова класика моїм поколінням була прочитана російською мовою. Бо такі були "обстоятельства". Ми маємо наново відкривати собі те, що мали б прочитати своєю рідною мовою десятки років тому.

Українські переклади - це зовсім інші книги, навіть якщо ти їх читав раніше.

Ви пробували читати Швейка російською? Ото краще й не пробуйте...

Я читаю Дон Кіхота в перекладі Миколи Лукаша, мабуть, двадцятий раз. Борхес казав, що Дон Кіхота треба перечитувати щороку.

Днями я купив новий український переклада "Маїсових людей" Мігеля Астуріаса, якого читав російською ще в студентстві, і абсолютно від того щасливий.

По-третє, мені дуже цікава сама Джейн Остін. Це англійська письменниця 18 століття, яка писала великі романи тоді, коли писання жінками літературних текстів, м'яко кажучи, не толерувалося. Це був великий виклик і позиція! Вона так і не зазнала слави за свого життя. А її романи стали великими романами, які сформували британську літературу аж через сто років.

Ну і, зрештою, по-четверте, навіть якщо вам 50 з гаком років, і вам геть не личить читати романи для 12-річних дівчаток, то все одно до біса цікаво, чи таки одружиться той Дарсі на Елізабет, чи вони так і ібатимуть одне одному мізки ще двісті сторінок?...