Уявимо типового літературного героя минулих століть: благородний лицар у сяючих обладунках, який рятує принцесу, або витончений, сумний романтик. А тепер уявіть зовсім іншу постать – кумедного, винахідливого й вічно голодного пройдисвіта, який не має за душею ані шеляга, зате володіє гострим розумом та нестримним бажанням вижити у божевільному світі. Знайомтеся, це – пікаро. Саме він є центральним персонажем крутійського(або пікарескного) роману, жанру, який у XVI столітті зробив справжню революцію у європейському письменстві. 

Слово «пікареск» походить від іспанського pícaro – «крутій», «шахрай», «пройдисвіт». Коли в Іспанії епохи Відродження читачі втомилися від відірваних від реальності лицарських казок, письменники вирішили показати суворе, але справжнє життя народних низів. Так з'явився новий тип літератури, де у центрі уваги постає антигерой: маргінал без статків чи високого походження. Його головний квест полягає у звичайному прагненні знайти шматок хліба й вціліти. 

Зазвичай така історія викладається у форматі щирого щоденника від першої особи. Герой відверто й без випрошування жалю розповідає про свої пригоди, хитрощі та помилки. Сюжет нагадує динамічну хроніку, де пройдисвіт постійно змінює господарів, міста та професії – від убогого слуги до військового чи вдаваного аристократа. Завдяки цим мандрам автор розгортає широку панораму суспільства, з гумором викриваючи вади всіх верств: від можновладців і духовенства до останніх волоцюг. 

Німецьке бароко підхопило іспанську традицію й підняло її на нову, філософську висоту. Найвидатнішим зразком цього жанру став роман Ганса Якоба Крістоффеля фон Ґріммельсгаузена «Детальний і невигаданий життєпис дивовижного пройдисвіта Сімпліція Сімпліцисімуса», створений у XVII столітті. Історичне тло твору достоту драматичне: це Тридцятилітня війна (1618–1648), яка перетворила німецькі землі на суцільне згарище. У світі, де звичні закони більше не працюють, а людське життя втрачає будь-яку цінність, винахідливість і гнучкість стають для головного героя єдиним засобом зберегти життя. 

На початку книжки головний герой Сімпліцій постає як абсолютна tabula rasa. Він зростає у лісовій глушині, не відаючи нічого про правила, підступність чи розкоші людського соціуму. Перші кроки хлопчика у світі викликають щирий сміх. Наприклад, плутаючи співзвучні слова, він щиро вважає, що «Всевишній» – це людина, яка обриває вишні на високому дереві, а прохаючи у молитві про «хліб насущний», наївно просить додати до нього ще й шматочок сиру. 

Проте буря війни виганяє Сімпліція з затишного сховища, і перед читачем розгортається дивовижна історія його дорослішання. Щоб вижити, герой змушений приміряти найрізноманітніші маски. Він одягає блазнівський ковпак, щоб під виглядом дурника безкарно говорити гірку правду можновладцям, згодом опановує військову справу, перетворюючись на відважного здобичника, і навіть пізнає принади вищого світського життя. 

Ґріммельсгаузен майстерно наповнює текст глибокими алегоріями та яскравістю. На читача чекають знамениті описи снів героя, зокрема про «Дерево станів», де селяни власною спиною утримують верхівку суспільства, та влучна сатира на пишні бенкети, де поважні пани поводяться мов персонажі давніх міфів, перетворені Цирцеєю на тварин. При цьому роман зберігає інтригу до останньої сторінки: ким насправді виявиться Сімпліцій і який вибір він зробить, коли пізнає всі принади й розчарування цього світу? 

Для українських читачів цей класичний роман відкривається в усій своїй виразності завдяки майстерному перекладу Володимира Кам'янця. Перекладач філігранно відтворив динамічний, соковитий та колоритний дух німецького бароко: замість сучасного знеособленого викладу наповнивши текст самобутньою старосвітською та розмовною лексикою. У романі органічно звучать колоритні сполучники й слова на кшталт «понеже» та «жеби», їжа й страви називаються «їством», воєнний прихисток або постой – «кватирою», воїни – «жовнірами», а особливий акцент підкреслюється словоформою «звлаща». Батьків головний герой називає «няньком» і «матіркою», а у відповідях вживає виразне «повів» замість банального «сказав».

Пікарескний роман – це глибокий, неймовірно динамічний і гумористичний роздум про те, як людині зберегти себе, коли світ навколо божеволіє. Книжки цього жанру вчать нас самоіронії, гнучкості та вміння бачити світ таким, яким він є. Із захопленням радимо зануритися у цю незабутню історію. Відкрийте для себе «Сімпліція Сімпліцисімуса» – і ви побачите, що класичний бароковий роман може бути значно цікавішим, динамічнішим та сучаснішим, ніж здається на перший погляд.

Книжка вийшла в межах трирічного перекладацького проєкту «Літературний безвіз», покликаного познайомити українських читачів зі знаковими творами європейської класики, які раніше не мали українських перекладів. До проєкту увійшли 14 книжок дев’ятьох авторів, написані в період від 1669 до 1959 року. Разом вони формують своєрідний літературний маршрут історією та культурою європейських суспільств. Проєкт реалізовано за підтримки програми «Креативна Європа» Європейського Союзу.

Матеріал підготувала Владислава Орел