Цього тижня одержали з друку новинку у серії «Історичний детектив» — книгу «Тлумач тіл» Антоніо Ґаррідо у перекладі Олега Леська.
На написання історичного роману «Тлумач тіл» іспанського письменника Антоніо Ґаррідо надихнула реальна постать: прототипом головного героя став китайський учений Сун Ци – перший у світі фахівець із судової медицини.
Після смерті дідуся завзятий криміналіст-початківець Сун Ци змушений залишити навчання в столиці та повернутись до рідного села, аби підтримати родину. Він погоджується працювати могильником, що дає змогу вдосконалити навички в судмедекспертизі. Незабаром Ци виявляє в собі здатність визначати причину смерті людини. Його слава швидко поширюється, і він отримує наказ розкрити винуватця жахливої серії каліцтв та смертей при імператорському дворі. Розслідування ускладнюється через старі зв'язки та появу загадкової й спокусливої жінки. Проте Ци не відступає і керується прагненням до істини, адже на кону — життя самого імператор
Книгу вже можна придбати.
Уривок для ознайомлення
[Юнак Сун Ци випадково виявляє на родинному полі тіло Шана – батька своєї нареченої Черешні, дуже порядного і працьовитого чоловіка. Голова померлого зі шматиною тканини в роті лежала далеко від тіла, а тіло було понівечене. На щастя, у селі на той момент перебував із візитом до батька Сун Ци його колишній керівник – суддя Фен. На прохання юнака, Фен обіцяє спробувати встановити особу вбивці, який обікрав і позбавив життя селянина.]
***
Шанові родичі занесли на плечах дерев’яну труну з різьбленим віком. На чолі процесії виступав батько покійного – згорьований старець, засмучений втратою сина, який мав би пережити його і вшанувати після смерті. За ним ішла інша рідня й сусіди. Вони поклали труну біля тіла й затягли жалобне поспів’я. Закінчивши, вони поставали перед небіжчиком, байдужі до смороду.
Фен привітався, і всі вклонились у відповідь. Перш ніж сісти, суддя спробував відігнати мух, що обліпили Шанову горлянку, але ті повернулися до бенкету, щойно він перестав махати рукою. Тоді суддя наказав прикрити рану шматиною. Відтак опустився на стілець за чорним лакованим столом – місце, яке йому підготував помічник-монгол.
– Достойні поселяни! Як вам відомо, сьогодні ввечері прибуде слідчий суддя від округу Цзяньнін. Однак мене попрохали, зокрема й родичі покійного, провести власне розслідування. Я омину протокольні подробиці й відразу перейду до справи.
Ци спостерігав за суддею з кутка кімнати, захоплюючись його мудрістю й проникливістю. Фен розклав свої записи й почав:
– Усім відомо, що Шан не мав ворогів. Попри це, його було жорстоко вбито. Який же мотив цього вбивства? Безперечно, пограбування. Удова покійного, жінка достойна й шанована, стверджує, що перед зникненням її чоловік мав на поясі в’язку з трьома тисячами цянів. Однак юний Ци, який учора продемонстрував свою спостережливість, визначивши характер розрізів на шиї, запевняє, що коли знайшов труп, при Шанові не було жодних грошей, – суддя підвівся, схрестив руки на грудях і пройшовся поміж селянами, що ховали від нього очі. – З іншого боку, той самий Ци виявив у ротовій порожнині трупа ганчірку, справжність якої не викликає у мене сумнівів. Ця ганчірка перебуває в мене, описана й позначена як речовий доказ, – він дістав шматину зі скриньки й розгорнув її перед присутніми.
– Я прошу справедливості для мого чоловіка! – схлипуючи, вигукнула вдова.
Фен кивнув і, помовчавши якусь хвилю, мовив далі:
– На перший погляд може здатися, ніби це простий клапоть полотна з плямами крові... Але якщо пильно придивитися до цих плям, – суддя обвів три найбільші криваві сліди, – то ми побачимо, що вони утворюють дивні вигинисті обриси.
Присутні зашепотілися, не розуміючи, що може означати це відкриття. Ци поставив собі те саме запитання, але перш ніж знайшов на нього відповідь, Фен сказав:
– Щоб підтвердити свої висновки, я провів дослід, який хотів би повторити перед вами. Женю! – підкликав він помічника.
Молодий монгол підійшов, тримаючи в руках кухенний ніж, серп, каламар із водою, забарвленою чорнилом, і два шматки полотна. Він уклонився й розклав принесені предмети перед Феном. Суддя опустив ніж у чорнильну воду, після чого обтер його ганчіркою. Відтак зробив те саме із серпом та другою шматою і показав результати присутнім.
Ци придивився й побачив, що на ганчірці, якою Фен витер ніж, слід лишився рівний і завужений, тимчасом як плями від серпа утворювали вигин, схожий на той, що був на шматі з Шанового рота. Отже, знаряддя вбивства – серп. Ци вразився кмітливості свого наставника.
– Тим-то, – провадив далі Фен, – я наказав помічникові зібрати всі серпи в селі. Сьогодні вранці з допомогою людей Бао-Пао він виконав це завдання з належною ретельністю. Женю!
Помічник підійшов знову, цього разу з ящиком із серпами. Фен підвівся з-за столу й підступив до трупа.
– Голову відділили від тулуба різницькою пилкою – люди Бао-Пао знайшли її на тому самому полі, де вбито Шана, – суддя дістав з ящика пилку й поклав її на підлогу. – Але спершу завдали смертельної рани іншим знаряддям. Життя Шанові, без сумніву, перетяв котрийсь із цих серпів.
Могильна тиша змінилася враженим гомоном. Коли всі стихли, Фен мовив далі:
– Пилка не має якихось характерних ознак. Вона виготовлена зі звичайного заліза, а дерев’яне руків’я нічим не прикметне. Але, на щастя, на кожному серпі написано ім’я його власника. А отже, коли ми визначимо знаряддя вбивства, то дізнаємося і хто вбивця.
Суддя дав знак Женеві, і помічник відчинив двері прибудови. Надворі під вартою стояв гурт селян. Жень наказав усім увійти. Ци нікого не впізнав, адже новоприбулі з’юрмилися в глибині приміщення, де панувала темрява.
Фен запитав юнака, чи має він сили допомогти. Ци відповів ствердно. Важко підвівшись, він вислухав вказівки, які Фен дав йому пошепки на вухо. Потому взяв пензлик і нотатник та пішов за суддею. Той схилився над серпами. Спокійно й ретельно він оглядав леза, прикладав їх до слідів крові на ганчірці й дивився на світло. Раз у раз він щось диктував Ци, і той – як і було наказано – удавав, ніби записує.
Юнак не міг збагнути мети цих дій, адже здебільшого леза серпів кують за одним зразком, і дізнатися щось певне у такий спосіб буде важко – хіба що знаряддя вбивства матиме якусь щербину абощо. Але враз Ци все зрозумів. Насправді він уже не вперше бачив, як Фен вдається до таких хитрощів. Що карний кодекс забороняв засуджувати обвинуваченого без його попереднього зізнання, то суддя задумав налякати вбивцю, щоб той сам себе виказав.
«У нього немає доказів. У нього немає анічогісінько».
Фен закінчив із серпами й узявся буцімто читати уявні записи. Відтак, погладжуючи вуса, обернувся до селян.
– Кажу вам лише раз! – вигукнув він, перекрикуючи гуркіт грози. – Сліди крові на ганчірці чітко вказують на винного. Плями відповідають формі одного-єдиного серпа, а на кожному серпі, як вам відомо, вирізьблено ім’я власника, – суддя обвів пильним поглядом перестрашених селян. – Гадаю, ви всі знаєте, що кара за такий мерзенний злочин – це смерть, але, можливо, вам невтямки інше: якщо вбивця негайно не зізнається, то його стратять у найжорстокіший спосіб – лінчі! – гарикнув Фен.
У приміщенні знову прокотився гомін. Ци жахнувся. Лінчі, або «смерть від тисячі порізів» – то була найлютіша кара, яку тільки міг вимислити людський мозок. Злочинця роздягали, прив’язували до стовпа, а потім шматками краяли йому тіло. Відтяті кавалки плоті клали перед засудженим, якого тримали при житті якомога довше – аж доки нарешті не відрізали котрийсь із життєво важливих органів. Ци поглянув на селян і побачив на їхніх обличчях відображення власного страху.
– Однак, зважаючи на те, що в цьому підокрузі в мене немає судових повноважень, – голосно мовив Фен, стоячи за крок перед наляканими людьми, – я збираюся дати злочинцеві рятівну можливість, – він спинився перед молодим селянином, що хлипав. Глянувши на молодика зі зневагою, суддя мовив далі: – Я зі своєї великодушності маю намір дарувати милосердя тому, хто не дарував його Шанові. Я даю вбивці змогу повернути собі крихту честі й самому зізнатися в злочині, перш ніж я його обвинувачу. Лише так він може уникнути ганьби та найжахливішої зі смертей.
Фен поволі відійшов назад до столу. Запала тиша – тільки дощ тарабанив по даху.
Ци поглянув на суддю. Той був наче тигр на полюванні: м’яка, сповільнена хода, вигнута спина, пильний погляд. Його напруження відчувалося в повітрі. Селяни пітніли серед мовчанки й смороду, мокрий одяг липнув їм до тіла. Надворі гуркотав грім.
Перед Феновим гнівом, здавалося, спинився час, але провину на себе ніхто не взяв.
– Зізнавайся, дурню! Це твоя остання можливість! – вигукнув суддя.
Ніхто не ворухнувся.
Фен стиснув кулаки, аж нігті вп’ялися йому в долоні. Бурмочучи прокляття, він попрямував до Ци. Юнак був здивований: уперше він бачив свого наставника таким. Суддя вихопив у нього нотатник і вдав, буцімто переглядає записи. Його руки тремтіли.
Ци зрозумів, що Фенові хитрощі будь-якої миті можуть викрити. Тому його вразила та рішучість, із якою суддя рвучко обернувся до рою мушви, що вилася над різницькою пилкою.
– Кляті кровопивці! – лайнувся він на мух.
Зненацька суддю немовби шибнула якась думка.
– Кровопивці... – замислено повторив він.
Фен помахав руками над пилкою, відганяючи хмару комах туди, де лежали серпи. Більшість мушок полетіли геть, але кілька опустилися на серп – один із багатьох. Фен змінився на обличчі та вдоволено гмикнув.
Суддя підступив до серпа, який обсіла мушва, і, схилившись, пильно придивився до нього. Це був звичайнісінький серп, начебто чистий. А проте саме його серед усіх інших серпів уподобали собі мухи. Фен узяв світильник і, піднісши його до леза, побачив крихітні, ледь помітні червоні цятки. Тоді він посвітив на руків’я, де було ім’я власника. Ураз Фенова усмішка щезла, а обличчя закам’яніло. Знаряддя, яке він тримав у своїх руках, належало Лу, братові Ци.
