«Сад Гетсиманський» і «Тигролови» – найвідоміші твори українського письменника в еміграції Івана Багряного. У своїх романах – почасти автобіографічних – автор безжально викриває всю злочинну, цинічну й антигуманну сутність комуністично-сталінського режиму зокрема й тоталітаризму взагалі. Головні герої творів, попри всі знущання, приниження, тортури кривавих прислужників каральної машини НКВС, не занепадають духом, продовжують опиратися режимові й залишаються людьми. Обидва романи вкрай актуальні й у наш час, адже дають змогу краще усвідомити мотиви й наміри рашистів, які насправді є палкими послідовниками сталінських карателів. Саме до їхніх жорстоких і нелюдських методів та ідей вони досі вдаються у своїх діях. Романи подано не хронологічно написанню, але саме така послідовність, на думку укладачів книги, є слушною, оскільки допомагає краще побачити розгортання й розвиток подій в обох творах. Хоча романи мають різні сюжети й героїв, тематика у них спільна.

В романі «Маруся Богуславка» змальована похмура передвоєнна радянська дійсність, зокрема нелегка драматична доля української молоді в часи панування комуністичної диктатури, дійсність, в якій для виживання потрібно було стати конформістом, або носити маску і ніколи не показувати себе справжнього. В романі «Огненне коло» відтворено трагічну історію «роз’єднаного» українського народу, тих кого зіткнули в смертельному герці німецькі і російські окупанти. В основу твору покладено історію української дивізії СС «Галичина», яку влітку 1944 р. німці кинули в бій під Бродами, забезпечуючи собі можливість для відступу. Цей роман – це згусток болю і відчаю, самопожертви і відваги, надій і втрат й небажання скоритись.

«Розп’яття і смерть є часто доказом слабости того, хто розпинає, і, навпаки, ствердженням та кінечною перемогою того, кого розпинають». Ці слова з повісті-вертепу «Розгром» можна взяти епіграфом до всіх чотирьох творів, – повісті «Людина біжить над прірвою», п’єс «Морітурі», «Розгром» та «Генерал», вміщених у третій книзі Івана Багряного. Твори про події часів Другої світової війни, проте вельми актуальні нині, співзвучні нашому часові. Говорячи про ворогів України – як німецьких, так і російських фашистів, а також про свій народ – головна героїня «Розгрому» Ольга каже: «Вони хочуть робити собі впорскування життьового елексиру за наш рахунок, за рахунок молодих, але те, що історично вже має бути трупом, ніякий елексир не врятує. Вони йдуть по похилій у безвість. Ми ж йдем по верхобіжній до вершини. Нас можна тимчасово затримати, але ніколи не зіпхнути. Нас можна здесяткувати, але ніколи не винищити. Насможна стероризувати, але ніколи не зломити».

Книга дуже потрібна саме тепер, коли Україну знову хочуть розіп’яти наші вороги – і чужі, і свої.