«Убивство й кохання – єдине, про що варто писати» – зазначено в передмові до книжки. Якщо паралельні в часі історії кохання оповідача є провідним мотивом у романі Акселя Сандемусе, то вбивство та все, що з ним пов’язано, у ньому є прямою, яка, хоч і перетинає паралельні площини, проте ніяким чином не може їх з’єднати. Адже минуле повинне залишатися в минулому. Надто ж коли точного визначення його правдивості чи примарності дати уже неможливо. Як зазначає сам батько в листах до сина, «не треба зберігати вірність примарам». Від цього розвалюються подружжя, ламаються долі, стираються межі між ясністю розуму й божевіллям та в неповних травмованих сім’ях зростають нові покоління. І десь серед них зростатиме й син, якому адресовані всі листи головного героя. 

А ким головний герой є в романі? Егоцентричним самотнім кар’єристом, тричі (а то й більше) зрадником, руйнівником сімейних пар та пар, що лиш зароджуються? Чи зломленим і зрадженим у молодості чоловіком, що більшу частину життя про(жив)/(був) у просторому будинку на чужому континенті, який лиш звався його домом, проте домом, насправді ніколи для нього не був? Відповідь на це питання також знаходиться між паралелями протиріч. Між мораллю та інстинктом, між зрадою перед товаришем та вірністю своїм почуттям, між духовним та матеріальним. І Джон-Югансен Торсон цього абсолютно свідомий.

Обкладинка роману недаремно має блакитно-синє забарвлення. Блакить як легкість в написанні складного та синява як глибина поверхневих у поведінці героїв, які виявляються ключовими, формують твір, який читається на одному подиху й залишає по собі тривалий добрий післясмак. Ця книжка – одна з тих, з якою хочеться втекти до гір чи фіордів, щоб ковтнути її за день або ж розтягнути на декілька вечорів біля каміна. А ще відрефлексувати як світ Сандемусе, так і власний світ. Бо хороший твір не просто розповідає чи повчає. Він мимовільно змушує думати про свої блакитно-сині горизонти.

Цей роман - справжня психологічна подорож у глибини людської душі, надзвичайно глибокий твір, де автор досліджує вплив минулого на сьогодення, природу людської пам’яті та складність людських стосунків. Сандемусе майстерно переплітає минуле та теперішнє, створюючи складний і багатошаровий наратив.

Головний герой, Джон Торсон, успішний бізнесмен, повертається до Норвегії, де він провів свою юність. Подорож у минуле пробуджує спогади, які він намагався забути. Він знову переживає події, які сформували його особистість, і стикається з таємницями, які довгий час приховував.
Та, звісно, автор показує, якою пам’ять може бути ненадійною та як вона може спотворювати реальність.

Дуже сподобався стиль. Аксель Сандемусе пише просто і лаконічно, і це дозволяє йому зосередитися на психологічних аспектах роману. Він створює атмосферу таємничості, тримаючи читача в напрузі до останньої сторінки.

Скажу, що це потужний і проникливий роман, який змушує задуматися про природу людської пам’яті та про вплив минулого на сьогодення. Це книга, яка залишає глибокий слід у душі і багато роздумів.