Заради того, щоб вижити людина знатна зробити все можливе. Не втрачаючи надію на порятунок, Григорій Многогрішний втікає з потягу, який везе його в нікуди. На вірну смерть. Бо чи можна назвати життям вирок «25 років каторги»?

Саме бажання до свободи є однією з головних тем роману. Боротися треба до останнього! Не зупинятися, не переставати вірити. “Сміливі завжди мають щастя” – ці слова з роману здатні надихнути, спонукати до рішучих дій. Адже, якщо не спробувати, то тоді точно нічого не досягнете.

2. Любов до Батьківщини

Кожна сторінка книги просякнута любов’ю до рідної землі, до українського народу. Григорій Многогрішний – це втілення в одній особі всього українського народу – волелюбного, сильного, нескореного. Він любить свою Батьківщину, заради неї страждає, але не зраджує, не відмовляється від своїх переконань.

В пошуках кращого життя тисячі українців вирушають на край землі. Чи доберуться вони до свого нового дому? Чи буде там краще? Родина Сірків осіла на новому місці, серед дикої природи. Вони полюбили цей край, але ніколи не забувають рідної України.

“Як згадаю материні розмови, тії сади вишневі, тії степи широкі, ріки тихі, ночі ясні, зоряні і все, про що мати розповідала, та й сама бачила, хоч малою була… От я тут живу вік, а волошок тут не бачила. А там я з них, та барвінку, та з чорнобривців вінки на Купала плела. Нема їх тут. І васильків нема тут… Зберігся пучечок, з України завезений, – якось нові переселенці подарували, – і пахнуть вони рідним краєм, тією Україною…”иву вік, а волошок тут не бачила. А там я з них, та барвінку, та з чорнобривців вінки на Купала плела. Нема їх тут. І васильків нема тут… Зберігся пучечок, з України завезений, – якось нові переселенці подарували, – і пахнуть вони рідним краєм, тією Україною…”

3. Захопливі пригоди

Жанр “Тигроловів” не є типовим для української літератури. Напружене розгортання сюжету, екзотичний фон подій, єдність сильної людини з природою – це все є характерним для пригодницького роману.

Дія роману відбувається на Далекому Сході. Серед дикої природи. Тут все живе за власними законами. Тайга зберігає в собі багато страшного і таємничого. Потрібно навчитись виживати в таких умовах. Інакше не можна. Людині потрібно боротися з природою, полювати. Тільки так можна вижити.

Життя героїв наповнене мисливськими пригодами. Вони живуть полюванням, досліджують навколишній світ. Читаючи “Тигроловів”, ви самі дізнаєтесь багато нового.

“Третьої ночі звалився в купу сухої трави та бур’яну, кимось зібрану в улоговині. Звідти щось вискочило з гуркотом і ухканням і подалося геть, ламаючи суччя; він збагнув, що потрапив до лігва якогось страхітного звіра, але не додумав цієї думки до краю, як уже спав.”

4. Справжні почуття

В нашому житті нам часто доводиться боротись з чимось. Наші почуття приносять нам і радість і страждання. “Тигролови” – це книга про справжні почуття, про боротьбу не тільки людини і природи, чи людини з людиною. А ще й про боротьбу із самим собою. Головний герой, врятувавшись, потрапляє до родини Сірків. Він й уявити собі не міг, що саме тут зустріне своє кохання. Але він не може дозволити собі зізнатися у своїх почуттях, адже розуміє, що може нашкодити і коханій і її сім’ї.

Ganna Krytska

"Тигролови" проковтнула за кілька днів. Моя перша книжка, прочитана у 2024-му - вісімдесят років потому, як автор її написав.

Про автора: вражає його доля. Належав до однієї організації з Валер'яном Підмогильним, але мав інакший шлях і після року катувань вижив. Пережив і Миколу Хвильового, з легкої руки котрого взяв собі псевдонім Багряний. Тікав, емігрував за кордон у 1944-му. Згодом багато хворів, певно той рік, коли відбивали внутрішні органи, дався взнаки. Навіть сидіти йому було важко. Помер у 1963-му в екзилі, похований у Німеччині.

Кажуть, "Тигроловів" написав за 14 днів - це також вражає. Писав цілодобово, тобто повністю занурився у той світ, з яким знайомиться читач на 300 сторінках цієї автобіографічної книжки. Так пишуть, коли розуміють цінність кожної хвилини часу. І коли бояться не встигнути.

Та й світ цей зачаровує. Тайга, в якій одна українська сім'я полює на диких звірів, найстрашнішим з яких є уссурійський тигр, а вони ласкаво кличуть його "кішка". Саме до цієї сім'ї пристав головний герой, коли втік з ешелону смерті. Саме тут він знаходить свою долю - безапеляційну, чесну, пряму, як він сам.

Дивна річ, саме читаючи про пригоди людей у тайзі - розлогі описи природи й побуту, я відчула цей страх перед тоталітарною системою. Страх, ненависть і прагнення свободи. Страх загнаної, зацькованої тварини, яка може підкоритись, втративши себе, чи боротися на смерть. Вижити українцям у минулому столітті вдавалося або підкорившися, або емігрувавши. Багряний вибрав друге. Зараз його, певно, засудили б за це.

А зробивши цей свій нелегкий вибір, він дав змогу світові побачити свою безкомпромісну творчість. Це те, що не встиг Підмогильний, бо рано розстріляли. І не встиг Хвильовий, бо застрелився сам, коли навколо нього прокотилася хвиля арештів. Багряний зберіг цей дух українця, що не підкоряється системі лише тому, що виїхав з України. І 80 років потому надихає своїх нащадків. Отака доля.

Шкодую про одне: у своєму радянському дитинстві я не чула за Івана Багряного, а образи сміливців довелося черпати у Дж. Ф. Купера - в його Чінгачгука та Звіробоя. А пригодницьку спрагу, до прикладу, насичувати романами А. Дюма, а не "Володаркою Понтиди" Юрія Косача. Отака підміна була в радянські часи. Нічого не маю проти Дюма й Купера, до речі. Та наскільки дотичнішим було б прочитати натомість "Тигролови" Багряного - це б значно підживило національну гордість. Бо пізніше довелося підживлювати її через революції і війну.

"Сад Гетсиманський" поки не читала. А цю книгу рекомендую усім, не лише школярам. Бо вона заповнює прогалини нашої історії.

І повертає дух свободи.

Книги з цієї серії