Беручи до рук книжки Арчибальда Кроніна, я точно знаю, що не залишуся ані байдужою, ані розчарованою, і, прочитавши "Три любові", ще раз у цьому переконалася.
Герої Кроніна завжди складні та майже ніколи не покликані сподобатися читачеві. Їхнє завдання: навчити та застерегти, показати закутки людської душі та слабкості, пошматувати читацьке серце й добряче пограти на нервах. Саме за це я так палко люблю Кроніна!
Події книжки відбуваються на зламі Вікторіанської епохи та початку XX століття. Головну героїню роману — шотландку Люсі Мур – ми зустрічаємо дружиною та мамою, вправною господинею, взірцевою молодою пані, яка світиться щастям. Це дуже самовпевнена та непохитна жінка. Під час читання я хотіла то прибити її, то пожаліти, то викричатися на неї. Ох, яка ж вона вперта!
Книжка розділена на три частини, три любові Люсі: до чоловіка, до сина та до Бога. Та чим далі ми пізнаємо Люсі, тим краще бачимо її складний характер та помилки, яких вона припускається, розуміємо, що любов не здорова, бо надто фанатична. "Вмирати для себе, щоб жити для інших" – такий принцип узяла для себе Люсі Мур, але не врахувала, що вмираючи для себе, ти вмираєш для світу.
"Три любові" — прекрасний та глибокий психологічний роман про те, як чесноти людини можуть стати вадами. Цей текст збурює шквал емоцій та рефлексій, і, на мою думку, дуже недооцінений у творчості Арчибальда Кроніна. А дарма.
За що ми любимо Кроніна? За його шотландську версію “американської мрії”. За те, як він пише про життя простих людей. Життя, яке розгортається на ваших очах. Я читаю багато - так, але не всі книги я “ковтаю” за присіст. На скільки має бути обізнаним, спостережливим, мудрим, навченим життям, автор, щоб написати досить об’ємний роман, насичений найрізноманітнішими вчинками, помилками та спокутами людей, і щоб цей роман неможливо було відкласти вбік зараз, у 2023 році? Адже роман “Три любові” виданий ще у 1933 році. Саме тому я завжди порівнюю Драйзера та Кроніна - кожен з них за життя був дуже спостережливим, що й стало поштовхом для сюжетів романів, та ж сама мрія та багато сподівань у героїв, і завжди - спокута.
«Я не можу щось робити, не віддаючись сповна. Усе або нічого…Я покликана»
Книжка «Три любові» Кроніна-це моє перше знайомство з творчістю автора і я справді вражена. Вважаю, що ця книга піднімає найболючіші питання любові, відданості, віри, фанатизму та мрій. А ще питання відкладеного життя, яке є в багатьох з нас присутнє зараз в Україні. В головної героїні, Люсі, усе відкладається на потім, бо тоді, коли чоловік здобуде успіхи та зріст у карʼєрі; потім, коли син здобуде освіту; потім…яке може не настати.
Під час прочитання книги я постійно прислухалась до себе і відзначила дуже багато глибоких сенсів та моїх, таких схожих з головною героїнею, переживань. Спочатку вона мене дратувала своєю опікою і контролем над усіма та усім, а потім я в ній почала помічати себе. Мене теж часто заносить, але , на щастя, не настільки.
У Люсі до всього, за що б вона не бралась, був таки вбивчий фанатизм. Наскільки достатньо кохати чоловіка та й чи це кохання у Люсі? Наскільки потрібно самопожертви для щастя і реалізації сина і чи ця жертва буде оцінена дитиною? Чому не можна попросити про допомогу і чи варто жертвувати усім заради великої мети і мрій, які втілюєш у дітях? Для чого забувати про себе і буквально останній шмат їжі віддавати сину, коли твоє здоровʼя занепадає?
Її любов не виражалась у звичних словах та діях, але лише у жертвах, про які ніхто не просив. Вона бажала постійних перемог, але не розуміла, що грузне в поразках як дружина, матір та християнка.
Люсі вважала сина, Пітера «наріжним каменем свого життя» і коли камінь випав увесь фундамент з ілюзій похитнувся.
Вона ніколи не відчувала повноти щастя. Її життя складав суцільний міраж і шлях до зірки майбутньої карʼєри сина. І ось тут розчарування не забарилось. Життям іншої людини не можна керувати, навіть якщо це твій син, бо твої мрії це не його бажання! Головну героїню наздоганяє жорстока правда життя. І для мене фінал книги був очікуваним. Три любові головної героїні не принесли їй щастя, бо через суцільну самопожертву його ніколи не здобути.
«Вона працювала заради нездійсненної мети, і так тривало вічно!»
