Дисклеймер

Я дуже люблю сімейні саги та довгі неспішні історії, у які застрибуєш, і проживаєш ціле життя героя - спостерігаючи, як він змінюється, розвивається, зростає (або старішає). Наприклад, як у Джона Ірвінга. Без особливої динаміки, загадок і вбивств, але й щоб нудно не було.

Так от, “Зорі дивляться вниз” виявилася саме таким еталонним романом, прямо як я люблю. 650 сторінок, які читаються як 900. В героїв вживаєшся намертво, і написано це дуже добре.

Про що книжка?

Невелике шахтарське містечко в Англії напередодні Першої світової. З тих, де люди поколіннями працюють на шахті, бо більше особливо ніде. І от двоє юних друзів (Джо та Девід) працюють на цій шахті пліч-о-пліч. Але вони дуже різні: одному від батька дісталося прагнення до справедливості і добра. Іншому - аби вибратися “в люди”, заробити грошей на золотий батон, а методи - не важливі.

“Світ уявлявся йому чимось на зразок величезного, чудового футбольного м’яча біля його ніг, і він готувався із запалом ганяти його”.

І от наступні кілька десятиліть кожен з хлопців йде своїм шляхом. Вони подекуди перетинаються, подекуди розходяться, приймають різні рішення, і ці рішення призводять до певних результатів - хороших чи ні. У книжці багато й інших героїв, за чиїм життям ми впритул спостерігаємо, але ці - центрові.

Тут буде багато про борг батьківщині та роздумів про те, чи йти на війну - адже в книжці і починається, і закінчується Перша світова. Буде про ставлення до жінок (не надто приємні речі, адже в ті часи було саме так). Про відстоювання справедливості щодо працівників шахти (вдале і не дуже). Про те, як люди примиряються зі своїм безвихідним становищем, або намагаються це зламати (не завжди успішно). Коротше, таке дуже багатогранне життя, розмазане неспішно (але й не нудно!) по 650 сторінках.

З мінусів:

Герої трохи чорно-білі, і вони майже не змінюються. Хороші люди роблять хороше, погані - роблять дуже погане. Мені подобається, коли характери героїв виробляють кульбіти, і роблять щось для себе нехарактерне (у того ж Ірвінга з цим все ок). Але тут такого немає.

Як мені здалося, книжка пропагує ідеї соціалізму. А це мені не надто імпонує.

Ближче до кінця сюжет занесе у політичні інтриги, і це таки буде нуднувато (але це буквально може 50 сторінок, в сумі).

Висновок

Але в цілому Арчибальд Кронін мені дуже й дуже зайшов. Рейтинг 4,36 у цієї книги на Гудрідсі цілком себе виправдовує.

Це було добре і сюжетно (кілька разів бувало, що заколисуєшся неспішним сюжетом, а потім він раптом як довбане несподіваним поворотом, ух), і в плані атмосфери, настрою, опису характерів та дій людей.

Це комфортне ненапряжне читання, і при цьому не тупе. Затягує, і дуже відволікає від реальності - ніби трошки живеш іншим життям та в іншій епосі. А ще від книжки трохи війнуло вікторіанськими романами, але зовсім трошечки - там, де йдеться про любовні стосунки.

Це далеко не перше моє знайомство з Кроніним. У кожній зі своїх книг автор розкривається по-новому, майстерно змальовуючи неоднозначні характери персонажів.

Дія книги відбувається у шахтарському містечку Сліскейл. Важка праця шахтарів, злиденна оплата, хитрість та винахідливість, яка чомусь іноді бере гору над чесністю та працьовитістю.

Кронін, як завжди, не шкодує своїх героїв. Багато сцен вражає емоційністю. Я плакала, читаючи про юного шахтаря, який загинув під землею, так і не потрапивши на матч, який міг змінити його життя.

А ще мені хотілося прибити багатія, який відіслав до в'язниці власного сина за відмову йти на війну.

Також не найкращі відчуття викликала Марта, впертість якої місцями переходила всілякі межі. Як можна навіть після смерті сина тривалий час не спілкуватися з невісткою і матір'ю свого онука? Або як можна почати пишатися іншим своїм сином, Девідом, лише після того, як той, втративши все, до чого прагнув, змушений був знову повернутися до шахти?

Кронін полюбляє ставити перед читачами запитання, на які кожен із них рано чи пізно знайде свою відповідь. Книга однозначно варта уваги.

Рекомендую!

Не знаю, чи чули ви такий вислів: «хто в шахті не був, той сонця не бачив». Так кажуть шахтарі.

І таки велика правда ховається в цих словах.

…

«Зорі дивляться вниз» Арчибальд Дж. Кронін

Роман на 650 сторінок, який врізається в серце.

Реалістичний, чесний, місцями болючий.

Події розгортаються в 20-х роках минулого століття.

Усе починається з шахти, на якій працюють навіть хлопчики 14 років.

Усе закручено навколо шахти.

Усе шахтою закінчується.

Я не знаю, направду не знаю, як передати всю глибину і силу цього твору в короткому дописі.

Не знаю, як зібрати свої емоції і заохотити вас прочитати.

Це одна з найкращих книжок прочитаних мною. Зрештою, як і всі книжки Кроніна.

Тут долі, становлення, внутрішні конфлікти, кохання, стосунки в родині, материнська любов, зради, жадоба грошей і слави, намагання побороти систему.

На долях декількох людей автор передав проблеми життя шахтарів - низька заробітна плата, важкі умови праці, ризики обвалів, немислимі випробування.

Тут багато добра, яке є приміром у Девіда, сина шахтаря.

І багато корисливості, як у Джо, який не бачить перепон на своєму шляху.

Багато материнського болю, як у Марти, яка знає біль втрати - у шахті, на війні.

Багато супротиву, як в Артура, який попри батькові погрози не відступає від власних переконань.

Багато жаги до життя, як у Джені, яка хоче жити як добре вихована людина.

Тут багато усього, що відгукнеться кожному.

Тут глибина і сенси життя. У кожному реченні, кожному посланні автора, у кожному вчинку.

Це вдумливий роман, в якому Кронін передав дрібниці побуту, зазирнув у закутки потаємних думок персонажів, поставив їх перед вибором і нещадно підсумував їхні долі.

Читайте. Однозначно.

Читайте і проживайте.

Вже четвертий роман автора перекладений українською. І ми вже знаємо, що герої Кроніна завжди хочуть всього і побільше, та й ще б і відразу.

І, до речі, з усіх поки що виданих та прочитаних мною книжок, саме у “Зорях...” найбільша кількість героїв. І всі вони здаються головними, я не змогла виділити для себе когось одного. Хоча, можна сказати, що головним героєм тут є саме життя.

Кронін, як властиво йому, змальовує, за допомою майстерних прийомів, своїх героїв на фоні складних, гостросоціальних та морально-етичних проблем. І в цій роботі тло досить складне і різноманітне.

Отже, невеличке містечко, яке хоч якось існує тільки завдяки шахті. Шахті, на якій важко, цілодобово працюють чоловіки, аби прогодувати свої сім’ї. І працюють вони, звісно (звісно!) не на себе, а на такого собі “дядечка”, якому начхати на правила та норми, головна мета для нього - збагачення. Збагачення постійне, за рахунок життів “маленьких” людей. Я б назвала, на жаль, їх не людьми, а рабами. Тому що вони не змогли, не захотіли колективно боротися за своє життя, своє хоча б існування.

Страшна трагедія змінює долі багатьох людей містечка Сліскейл. А війна вносить свої, додаткові корективи.

І як завжди, маємо добро і зло. Любов та зраду. Істинне щастя та засліплюючу жадобу.

Об’ємний роман, на даний момент, найбільший з чотирьох. Але, як і всі роботи Кроніна - у саме серце. Я кожного разу захоплююсь тим, як він пише про глибоке та важливе. Так, що 500, 600, 700 сторінок читаються за день.