«Бог заснув, забувши про світ. І нескоро прокинеться. А поки він спить, чотири вершники, Звірові васали, самовладно пануватимуть на землі»
🐎 Чотири вершники апокаліпсиса / Вісенте Бласко Ібаньєс 🐎
Давно я не читала такої страшної, складної і водночас художньо багатої книги.
Історія розповідає про дві родини в часи Першої світової - француза дона Марсело Денуає з Південної Америки та німця фон Гартротта. Кожен із них вірний своєму народу й переконаний у правоті. Гартротт впевнений, що німці - перший народ у світі, який має поширити свій вплив на всю земну кулю. Денуає, що неможливо воювати, коли людство нарешті досягло розвитку - невже воно «зсунулося з глузду»?
На фоні чуток, розмов та обговорень Німеччина заходить у Бельгію. Франція має підготуватися…
І хоч ця книга - про події понад століття тому, вона один в один описує те, що відбувається зараз у нас. Бо війни - це завжди про те саме.
Чотири вершники апокаліпсиса - Моровиця, Війна, Голод і Смерть - увірвалися в життя мільйонів людей, рубаючи їхні тіла і душі. В життя людей, які змушені пройти всі етапи війни - від небажання вірити в неї, спустошеності, до зібраності, постійного вичитування новин, віри і руйнування тієї ж віри, коли стає зрозуміло, що війна - надовго, а «вершники» охоплюють все більшу територію.
Знову ж таки - читалася книжка важко і довго. Наступ німців на Париж, окупація, руйнування, безцеремонні грабежі, зґ**лтування, всі криваві деталі - це пазурами вгризалося в свідомість. Дистанціюватися від тригерних моментів було неможливо.
Але автор майстерно веде читача тенетами сюжету, змушуючи раз по раз повертатися до книжки. Герої - наче далекі, бо з іншої епохи, але їхні думки - неймовірно близькі. І тебе не може не зачіпати все, через що вони проходять.
Кохані мусять розлучатися. Іноземець, який має право не воювати, йде помирати за чужу країну. Аристократ розуміє, що від бомби гроші не врятують. Війна змінює людей, це боляче.
Знаю, багато хто зараз читає книги на воєнну тематику. І це хороший приклад такої. Книги, що відроджує непереможне прагнення жити.
це було дуже цікаво з перших сторінок) стиль автора мені зайшов, багато думок, як цікавих так і протиречивих, спогади і рефлексії про дні коли Норвегію охопила війна - дуже щімкі.
Сподобався формат оповіді, що всі спогади не повністю точні і оповиті туманністю, немов щось очевидне, але дуже важливе постійно вислизає з уваги. Загалом мені сподобалось, люблю такі насичені на сенси історії, з часом перечитаю 100% поки одне з найкращого прочитаного за цей рік буду всім радити)))
В інший час читачеві могло здатися, що книга Андрія Тристана «Доню, війна!» – це вигадана пригодницька повість з елементами хорору для юнацтва, де є всі необхідні чинники: карколомний сюжет, перше кохання, викрадення, щасливий кінець, який виборюють головні герої своєю кмітливістю та розумом. Але, насправді, це страшні реалії сьогодення, показані на прикладі життя двох підлітків з Харківщини.
Ірина з мамою змушені покинути напівзруйновану рідну домівку, щоб не жити під владою окупантів. Марина, рятуючись від постійних обстрілів, виїжджає з рідного міста. «Що зараз було спільного в дочки професора з мегаполіса та сільської дівчинки? Невизначеність і незрозумілість майбутнього, невпевненість у завтрашньому дні. Війна, яка знищує життя, щастя й плани та водночас робить дитину дорослою, відбираючи в неї дитинство».
У повісті автор порушує тему викрадення українських дітей росіянами. Головні героїні потрапляють у так званий табір перевиховання, де з дітей та підлітків намагаються зліпити «слухняних яничарів рашистського режиму». І тільки завдячуючи власній сміливості та винахідливості, дівчата повертаються до батьків.
Андрій Тристан зазначає: «Важливим етапом народної визвольної війни є порятунок українських дітей – нашого майбутнього». Автор пропонованої книги – полковник Збройних сил України, вчений, доктор технічних наук, учасник російсько-української війни, який у 2023 видав свою першу художню повість «Прийшла війна» (Львів: Видавництво "Апріорі"). «Доню, війна!» – це вже друга книга Андрія Тристана.
«Формат художньої книжки для мене це – формат того, що прочитає молодь. Моя задача була написати такою мовою художню книгу, щоб, в першу чергу молоді було цікаво це читати», – наголошує автор.
Цей роман - справжня психологічна подорож у глибини людської душі, надзвичайно глибокий твір, де автор досліджує вплив минулого на сьогодення, природу людської пам’яті та складність людських стосунків. Сандемусе майстерно переплітає минуле та теперішнє, створюючи складний і багатошаровий наратив.
Головний герой, Джон Торсон, успішний бізнесмен, повертається до Норвегії, де він провів свою юність. Подорож у минуле пробуджує спогади, які він намагався забути. Він знову переживає події, які сформували його особистість, і стикається з таємницями, які довгий час приховував.
Та, звісно, автор показує, якою пам’ять може бути ненадійною та як вона може спотворювати реальність.
Дуже сподобався стиль. Аксель Сандемусе пише просто і лаконічно, і це дозволяє йому зосередитися на психологічних аспектах роману. Він створює атмосферу таємничості, тримаючи читача в напрузі до останньої сторінки.
Скажу, що це потужний і проникливий роман, який змушує задуматися про природу людської пам’яті та про вплив минулого на сьогодення. Це книга, яка залишає глибокий слід у душі і багато роздумів.
У одному лісі жила собі Одноріжка, яка залишилась сама у цьому світі і вже була достатньо стара. Коли вона побачила людей, то вирушила у подорож.
Подорожуючи Одноріжка зустрічала як друзів, так і ворогів. У книзі доволі філософська нотка, піднімаються питання добра і зла, безсмертя та кохання.
Легка сатира та гумор, історія дуже легко читається та має двійне підґрунтя, для дітей буде як казка, а дорослих змусить задуматись на важкі теми.
Цікавий фінал, а ще тут була додаткова історія про знайомих героїв з Одноріжки, але головна героїня дівчинка 10-років і мені ця історія дуже сподобалась.
