Я сьогодні виставив фото кількох книжок у фб. І одна жінка в коментах пише, щось типу: Тю! Джейн Остін? Це ж для романтичних 12-річних дівчаток!

Ну, по-перше, це чудовий, бездоганний український переклад Tatiana Nekriach, видавництва "Апріорі", а тому вже сам по собі вартий того, аби його мати вдома й читати.

По-друге, майже вся літературна світова класика моїм поколінням була прочитана російською мовою. Бо такі були "обстоятельства". Ми маємо наново відкривати собі те, що мали б прочитати своєю рідною мовою десятки років тому.

Українські переклади - це зовсім інші книги, навіть якщо ти їх читав раніше.

Ви пробували читати Швейка російською? Ото краще й не пробуйте...

Я читаю Дон Кіхота в перекладі Миколи Лукаша, мабуть, двадцятий раз. Борхес казав, що Дон Кіхота треба перечитувати щороку.

Днями я купив новий український переклада "Маїсових людей" Мігеля Астуріаса, якого читав російською ще в студентстві, і абсолютно від того щасливий.

По-третє, мені дуже цікава сама Джейн Остін. Це англійська письменниця 18 століття, яка писала великі романи тоді, коли писання жінками літературних текстів, м'яко кажучи, не толерувалося. Це був великий виклик і позиція! Вона так і не зазнала слави за свого життя. А її романи стали великими романами, які сформували британську літературу аж через сто років.

Ну і, зрештою, по-четверте, навіть якщо вам 50 з гаком років, і вам геть не личить читати романи для 12-річних дівчаток, то все одно до біса цікаво, чи таки одружиться той Дарсі на Елізабет, чи вони так і ібатимуть одне одному мізки ще двісті сторінок?...

3 такими шаленими темпами виходу сучасної прози я вже почала забувати якісну й таку СМАЧНУ класичну літературу, де кожна сторінка - насолода для очей💔

«Вінець» - це перша частина великої трилогії, за яку авторка отримала Нобелівську премію. Премія була нагороджена за «Запам’ятовуючі описи скандинавського Середньовіччя»

І як тепер дочекатися наступної книги? Вона мені просто необхідна тут і зараз!

І хоч фінал здається щасливим, моє серденько підказує, що Крістін зробила неправильний вибір... але ж серцю не накажеш…

Дія цієї захопливої сімейної саги відбувається в середньовічній Норвегії, з її суворими правилами життя й традиціями. Але ж, всі ми знаємо - заборонений плід найсолодший… Крістін, яка на перший погляд здається покірною, правильною і набожною дівчиною, виявляється ще тією бунтаркою! Порушуючи всі правила, вона робить свій вибір й віддає своє серце і душу красеню Ерленду.

Ох, чоловіче, не підведи цю чудову дівчину ! Я так сподіваюся на ваше щасливе й безтурботне життя, але щось мені підказує інше .
Я не вподобала цього хлопця, з ним точно щось не так!
І справа навіть не в його заплямованому минулому, не можу пояснити, але я не повірила в щирість його кохання … (нехай я помилюся)!!! Бо заради нього Крістін пішла проти найціннішого - волі батька ! А він підкорився, бо немає більшої любові , аніж батьківська. І останні його слова просто вивернули мою душу… дорослий чоловік, який оплакує вибір своєї дочки 💔💔💔

Не можу не відмітити шикарну атмосферу роману, ці описи природи, зокрема гірської місцевості, побуту, звичаїв - абсолютне занурення! Це була незабутня прогулянка сторінками роману!

Однозначно раджу цю книгу всім поціновувачам прекрасного ❤️

Моя оцінка 10⭐️/10⭐️

Щойно дочитала книгу, яку читала найдовше за останні роки. Вона складана! Складна у всіх сенсах цього слова …

Чесно кажучи перші 100 сторінок давалися настільки складно, що я навіть думала її покинути, але оскільки цю книгу ми обрали на спільні читання з дівчатами @tamila88pereiaslova @_donchenko_tetyana , я продовжила !

І коли ти звикаєш до стилю письма - розумієш всю глибину кожного слова, кожної сторінки …

Перша світова війна … більше ста років минуло, а ти читаєш і розумієш що нічого, нічого не змінилося !💔

У кожному персонажі ти бачиш себе, сусіда, брата, батька ! Це страшно…. Це ніколи не зміниться, ніколи! Від цього болить , це жахає !

💭«— Ні, Звір не помре. Це вічний супутник людства. Він ховається, стікаючи кровʼю, вичікує сорок років... шістдесят... століття, але потім зʼявляється знову. Ми можемо сподіватися тільки на те, що його рани гоїтимуться довго, і покоління, які памʼятатимуть ці події, ніколи більше його не побачать.»

Причини, наслідки…
Розпач , гнів…
Втрати…сльози матерів💔
Прірва між військовими і цивільними…
Герої, «ухилянти»… кати…

Хтось тебе дивує, хтось засмучує…війна
зриває маски…

Хоробрість заради честі, батьківщини, майна, заради кохання…коханої…
У кожного свій мотив …

Може у моєму відгуку забагато «…», але щоб описати і зрозуміти всю потужність даної книги, її треба читати !
Це єдина книга, читаючи яку, я «ховалася» від сімʼї ! Цю книгу потрібно читати у цілковитій тиші 💔
Вона не для всіх, але якщо Ви наважитись то зрозумієте всі мої «…»

Для мене це топ року !

💭«Тепер він на власні очі побачив реальність війни. І ця реальність була та сама, що й тисячі років тому!»

" Родину не можем вибрати собі до вподоби. Люди однієї з тобою крові - по той бік" ...
Під час Першої світової війни родичі опиняються у протилежних таборах : Німеччина та Франція ❤️‍🩹
Труднощі вибору своєї життєвої позиції, родинні стосунки, суперечки, жахи війни, біженці, сила пропаганди , приголомшеність перших днів - усе це описано надзвичайно точно, адже письменник жив у і писав роман у Парижі , на власні очі бачив битви, відчував атмосферу наближення вершників 💔
💬 " Цей роман я написав у Парижі, коли німці були за якихось кількадесят кілометрів"..
У книзі є QR-коди,які допомагають краще зрозуміти чи відчути описане , за що окреме 🤍 видавництву.
Дуже раджу цю непросту ,але важливу історію до прочитання 🫶❤️‍🩹
А ми будемо сподіватися, що 💬 " ...Рани звіра( війни) гоїтимуться довго , і покоління, які пам'ятатимуть ці події, ніколи більше його не побачать"...
💬 " Справедливості не існує; у світі панує сліпий випадок; усе брехня, самі лише порожні слова розради, щоб людина не збожеволіла від жаху перед своєю безпорадністю"
Книга " Чотири вершники Апокаліпсиса" від видавництва @apriori.lviv потрапляє в кращі прочитані ✨

Дерево зради і дерево спокути. Таким стало Юдине дерево не лише для учня Христа, Юди, але і для Дейвіда Морея, головного героя роману «Юдине дерево» А.Дж.Кроніна.

Як і у випадку з історією Юди, любов і зрада переплітається надто тісно й в історії Морея — багача, закоханого в атрибути вищого статусу більше, ніж в коханих жінок. Зрада проходить крізь все його життя — від першого кохання та вибору справи свого життя — до останнього вибору напередодні найважливішого, який став єдино чесним й доведеним до логічного кінця.

Як іронічно обігране «добрими намірами вимощена дорога до пекла» — Морей справді чинить кожен свій вибір з думкою про інших, але яка врешті приводить його лише до самого себе. Замкнений на собі, своїх бажаннях та цілях (та і чи на своїх, бо він такий гнучкий щодо їх змін?). Він не втілення зла, лише відображення того, що є в кожному з нас — слабкості та вади, які раз за разом ведуть на ті самі граблі, навіть попри ясні критичні усвідомлення, що мали б їм запобігти. Питання лише в тому, наскільки ці вади опанують нас або ми їх.

Та хіба ми всі не люди, прості смертні, яких не здатна врятувати навіть присутність Христа — у випадку з Юдою, Морей же в нього не вірить. Він живе без Бога, а отже і без справжньої любові (якщо вірити, що Бог є любов). Його Богом став золотий ідол, його лише кидає від однієї пристрасті до іншої. Він колекціонує речі, насолоди, враження, і навіть людей, попри всі його нібито щирі наміри:

У нього ж були добрі наміри, він намагався вчинити правильно, Господи, авжеж, він так старався, він так хотів, щоб усім було добре. Він просто неспроможний скривдити навіть муху. Хіба можна його звинувачувати, якщо, маючи найкращі наміри, він переоцінив свої сили, зламався й був змушений відступити. То не була навмисна зрада, то була просто хвилина...

Читається книга на одному диханні, і хоч головний герой неймовірно дратує на початку, цікаво спостерігати його шлях «падіння» до кінця. Автор, якого хочеться читати ще (для мене «Юдине дерево» у нього перша).

📌теми: любов, вибір, зрада, призначення, ціна багатства

⭐️4/5 (за глибокий психологізм)